Ростислав Семків
Січень 2001

Привид Лесі

Книжки, що обговорюються в цій статті:

Соломія Павличко. Дискурс модернізму в українській літературі. – Київ: Либідь, 1998.

Віра Агеєва. Поетеса зламу століть. – Київ: Либідь, 1999.

Ярослав Поліщук. Міфологічний горизонт українського модернізму. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.

Оксана Забужко. Хроніки від Фортінбраса. – Київ: Факт, 1999.

Навчитися жити разом із привидами, в бесіді, в компанії чи товаристві, в спілкуванні без спілкування привидів.

Жак Дерріда, «Привиди Маркса»

 

Анна:

Так, здобути трон!

Ви мусите у спадок перейняти

і сюю мрію вкупі з командорством!

Леся Українка, «Камінний господар»

 

Деконструкція оманлива. Мало поміняти місцями «ліве» і «праве», «верх» і «низ», зруйнувати логіку і скомпрометувати ієрархії – набагато важливіше і набагато важче дозволити цьому процесові тривати далі, дозволити заперечити та осміяти сказане і стверджуване вже тобою, а то й самому заперечити та осміяти себе вчорашнього.

Фактично, деконструкція означає відмову від категорії досвіду, оскільки все вивірене прогресує тут лише в одному напрямку – до власного заперечення. Через те деконструкція послідовно анти-прагматична, непрактична, і сучасному Університетові – інституції, для якої так багато важать означники класичний, академічний, науковий – годі прийняти цю методологію за свою. А сучасна мода на деконструкцію непослідовна: сама гра в спекулятивний метод стає спекуляцією.

Втім, не виключено, що певний тип науковця (як-от той самий Дерріда) має достатньо снаги й азарту, щоб іти, не зупиняючись, не намагаючись структурувати й класифікувати вже сказане. Зрозуміло, що це самогубний шлях, йдучи яким, нічого мріяти про власну школу, стиль і подібне. Зате ж відсувається небезпека того, що муситимеш услід за Дон Жуаном скрикнути: «Де я? Мене нема... се він... камінний!». Герой Лесі Українки прагматичніший за вічно неспокійного Мольєрового вигнанця. Очевидно, далася взнаки різниця століть. Проте більшість науковців, навіть ризикуючи побачити у свічаді кам’яне обличчя Командора схоластики, не зважуються відмовитися від самоцитувань і утримуються від методологічних реінкарнацій.

Але мова не про консервативних Командорів, на яких поки що тримається весь наш логоцентричний, формалізований, патріархальний світ. Мова про Дон Жуана та Анну, які на мить відчули себе вільними від кам’яної реґламентованості цього світу. Мова про їхню поразку і... про те, що деконструкція оманлива.

Гамлет, Дон Кіхот, Фауст – герої суму й сумніву, три метафори психологічної Європи, список яких можна продовжувати і які означають назагал одне – шукання. Той пошук, що його Дерріда вважає сенсом європейської цивілізації, «ідея бродіння», що «відкрила би простір та ставлення до себе того, що називається, принаймні з Середньовіччя: Європа». Втім, навіть згадуючи Гамлета, французький філософ «передоручає» згаданий дух бродіння Марксові, точніше – придуманому (побаченому?) ним привидові, а ще точніше – привидам, що їх німецький мислитель відправив блукати тою ж Європою. «Привид» / «привиди» в книзі Дерріда – це тривога, передчуття нового, сама можливість змін. Виходить, дрібка трилеру просто необхідна, аби розбудити приспані комфортом міщанські квартали. Й українське літературознавство такий привид навідав, розбудив і запліднив. Це була Леся.

Соломія Павличко: прорив

Треба говорити про привид, дивитися у привид та разом із ним, з того часу, відколи жодна етика, жодна політика, революційна чи ні, не буде видаватися можливою і мислимою, і справедливою...

Жак Дерріда, «Привиди Маркса»

«Дискурс модернізму...»...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!