Ілля Левченко
Квітень 2019

«Рік 1918. Київ». Трансформація «східної політики» західних держав у свідченнях Дмитра Донцова

Аби зрозуміти становище українських земель у контексті західноевропейської політики початку ХХ століття, варто звернутися до праці «Рік 1918. Київ» Дмитра Донцова — фігури, безумовно, значущої для України. Особливість книжки полягає в тому, що вона не є суто мемуарним джерелом, позаяк це не спогади, а передовсім щоденникові нотатки, нерідко писані, як зазначає автор, «уночі, похапцем, що зумовив тодішній скажений темп життя». А темп справді був прискорений, пов’язаний із державотворчими процесами та складними міждержавними відносинами: проголошенням незалежности, війною із РСФРР, перебуванням консула США Дуґласа Дженкінса в Києві (грудень 1917–1918), визнанням незалежности України з боку Франції (21.12.1917–03.01.1918), визнанням України з боку Великої Британії (23.12.1917–5.01.1918), спільними діями Франції та Великої Британії для визнання української незалежности з боку США.

Донцову в тодішніх подіях випало відіграти важливу роль: 1918 року він повернувся з еміґрації й працював у гетьманських урядових структурах, зокрема, став директором Української телеграфічної аґенції при уряді Павла Скоропадського, разом із Вячеславом Липинським та Володимиром Шеметом створив Партію хліборобів-демократів. З огляду на це, щоденникові нотатки Дмитра Донцова рясніють емоційними відрухами та суб’єктивністю оцінок дійсности, і саме це становить інтерес для джерелознавчої критики таких джерел. Хронологія дописів автора — від 29 травня 1918 року до 9 січня 1919-го. Вони докладно охоплюють період Української держави, проголошеної у квітні 1918 року. Берлінське МЗС, бажаючи в найменших деталях погодити з військовиками нову «східну політику», просило посла Альфонса Мума фон Шварценштайна уточнити, «чи означає це, що ми повинні поводитися з Україною не як із державою, яка знаходиться з нами в мирних відносинах, а лише як з окупованою областю». Але вкрай обережний німецький посол дипломатично відповів, що бажано «підтримувати в Україні фікцію самостійної дружньої держави постільки, оскільки це збігається з нашими інтересами».

Спробуймо окреслити основні аспекти тогочасних міжнародних відносин. Демократична Центральна Рада, яку розбила червона Москва, звернулася по допомогу до кайзера Вільгельма, аби знову стати українським урядом. Такі події викликали прецікаві аналогії в Дмитра Донцова: у Скоропадському він бачить «нашого Бонапарта», а за мету його внутрішньополітичної діяльности ставить розгром ворогів — і правих (читай: якобінців), і лівих. Про важливість німецького чинника зазначено вже в першому дописі: 29 травня гетьман, як зазначає Донцов, нарікав на німців, у відповідь Донцову довелося ознайомити Павла Скоропадського зі своєю статтею про справи Криму, у якій ішлося про те, як німці хочуть відкраяти собі Україну. Рішення було ухвалено, і вже 30 травня на підставі обговорення «Кримського питання» в МЗС Дмитро Дорошенко звернувся з листом до німецького посла Мума фон Шварценштайна, де було зазначено, що Крим має бути приєднано до Української держави, нехай і на автономних засадах. Увечері того ж дня Донцов разом із послом Мумом ходили до Київського оперного театру. Уже в липні 1918 року німці передавали Крим Українській державі, щоправда, із зарезервованою собі вугільною станцією та автономією не лише для татар, а й для німців. Попри це, більшовицький дипломат Йоффе бажає Криму для Росії.

Подеколи Донцов у щоденнику вдається до спогадів. Зокрема, про зустріч із австрійським архикнязем Вільгельмом Габсбурґом, якому автор відверто симпатизує, називаючи його проукраїнським, таким, що й не мріяв про «галицьку корону», а найголовніше — підтримував поділ Галичини на польську й українську. Така орієнтація уряду Скоропадського загалом на Австрію спричинила конфлікт із Німеччиною. Німеччина нібито ветувала Донцова та Дорошенка через австрофільство. Такі звинувачення не були безпідставні («Зовсім я їх не люблю! Мені симпатичніші австрійці, але що ж, коли заслабі! Я би, знаєте, пішов з ким будь, аби свою ціль осягнути»). До того ж...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!