Костянтин Москалець
Вересень 1998

Різні способи бути українцем

Вадим Скуратівський. Історія і культура. — Київ: Українсько-американське бюро захисту прав людини, 1996.

Іван Дзюба. Між культурою і політикою. — Київ: Сфера, 1998.

В інтелектуальному континуумі України заходить на нову, цілком оригінальну книжкову серію, пріо­ритетами котрої є тексти, пов’язані з історією, філософією і політикою культури. На кризовому тлі, створеному зустріччю двох різнонаповнених хронотопів постколоніалізму та демократії, поява збірників статей Вадима Скуратівського та Івана Дзюби (перших томів бібліотеки ки­ївського журналу «Дух і Літера») ба­читься тим більше насущною та об­надійливою, що до розмови залуча­ються автори, чиї індивідуальні, неподібні між собою постави впли­вали на становлення українського дискурсу свободи протягом останніх двадцяти-тридцяти років за умов, для вільного мислення більш ніж несприятливих. Досить згадати ре­зонанс, який здобула 1978 року стат­тя Вадима Скуратівського «Шевчен­ко в контексті світової літератури», що тепер відкриває його книжку — і всі ті збитки та приховані репресивні заходи, щедрою рукою системи об­валені на голову талановитого й без­таланного в тодішньому контексті автора. З того самого ковша ще 1965 року почастували й автора «Інтернаціоналізму чи русифікації?». Ці два «ліквідатори» тоталітарного випромінювання, їхні емблематичні, за висловом Івана Дзюби, «способи бути українцем» стали, в числі ін­ших, орієнтирами за умов історично-культурного повороту — а також чинниками цього повороту.

1.

Кожна з трьох частин «Історії і культури» Вадима Скуратівського має свою головнішу статтю, свого роду центр тяжіння, довкола якого обертається решта текстів. Так, ска­жімо, в першій частині ним є пов­ністю актуальна й сьогодні стаття «Шевченко в контексті світової лі­тератури». Попри невеличкий обсяг вона містить потужний енергійний і евристичний заряд, спонукаючи чи­тача принципово інакше сприймати давно, здавалось би, відомі феноме­ни, що їм якраз через їхню звичність збаналізоване, профанне сприйнят­тя колективної свідомості надало не­властивого забарвлення, а отже й значень (взяти хоча б травестійні переробки «Заповіту», що їх — на відміну від самого «Заповіту» — оби­ватель знає напам’ять зі шкільної ла­ви, або «шевченкопоклонство», роз­палюване молодою державою не гір­ше за «ленінопоклонство» старої, або новочасні спотворення доксографами «Киевских ведомостей» тон­ких психоаналітичних спостережень над амбівалентністю семантичної і символічної структури світогляду Лесі Українки чи того ж таки Шев­ченка).

«Що є мірою вселюдської величі Шевченка, в чому значення його творчості як однієї з найбільших ве­личин світової літератури?» — за­становляється дослідник над питан­ням, яке виводить нас за фантасмагоричні межі, категорично накрес­лювані колись радянським літерату­рознавством. Втім, питання це на­лежить — як питання про цінність — до проблем філософської антропо­логії, а не літературознавства. Саме як антрополог-історіософ і постає Скуратівський у більшості статей «Історії і культури», відверто заяв­ляючи, що він не історик, не науко­вець, маскуючись за майже довільно обраною персоною «людини з теат­ру». Він не історик. Він мислитель, який, стисло оглянувши весь цей «театр» Нового часу, резюмує: «Лі­тература була підмінена німотою мас.... Саме Шевченко вперше в іс­торії (і не літератури, а людства) по­рушив цю тисячолітню німоту, саме через нього вперше прохопилася словом, а не лише криком... “субстан­ція пекла”». Відтак, це вже була не література «про пекло», як у Данте, а саме пекло стало літературою, не­вимовне й неприйнятне — цінністю.

Оця зіркість до моментів пере­творення буденного, «пекельного», меншевартісного на потрібне, ба навіть обов’язкове, є однією з харак­терних, кажучи його ж таки словами, «основоположностей» творчого ба­чення Скуратівського; увага, скеро­вана на «другорядних» авторів і «маргінальні» явища, підсвічена рідкісною, дієвою ерудицією, вихоп­лює з нагромадження...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!