Андрій Бондар
Жовтень 2012

Роки окупації

Останніми місяцями моєю настільною книгою були щоденникові записи Ернста Юнґера про повоєнну окупацію Німеччини 1945–1948 років, яка так невигадливо й називається: «Роки окупації».

 

Якщо спробувати застосувати до самого себе котрусь із саморобних версій психоаналізу, моє захоплення книгою Юнґера можна списати на досить поширену в сучасній Україні думку про «внутрішню окупацію». Мовляв, саме там я знаходжу якісь потрібні слова, схожі враження і навіть відповіді на злободенні питання. Контекст його окупації, звісно, вельми відрізняється від моєї нинішньої окупації, або того стану, який я і сотні тисяч людей довкола мене так собі уявляють. Десь приблизно так само, як і я відрізняюся від Ернста Юнґера. Він – останній із титанів, який намагався якось утримати вкупі цілісність цього світу, в усьому знайти як не божественні, то містичні причини, і в усіх проявах свого життя і художнього мислення більшою мірою був схожий на античних титанів, ніж на сучасників століття. Я – один із багатьох, хто народився вже після всіх розривів, криз і катастроф, які пережив і переосмислив Юнґер.

 

Наші з ним контексти ґрунтуються на різних інтелектуальних, культурних і політичних сподіваннях. Він – людина максимально цілісна, дисциплінована в діях і думках. Я – розхристаний у думках і часто непослідовний у словах та діях. Він – правий містик і консерватор. Я – дивний виплід страшенної мозаїки уявлень, ідеологій і переконань, які дуже часто не ґрунтуються на чомусь посутньому і серйозному, уражений усіма можливими вірусами галасливого англосаксонського світу, до якого з великою підозрою ставився Юнґер. Він – людина військова, яка застала в якихось зникомих проявах давній мілітарний етос, пройшовши солдатом і офіцером дві світові війни. Я – геть далекий від військової романтики і можу лишень узяти на віру його слова про шляхетність старих солдатів і романтику бряцання зброї. Він – людина традиції і природи, мабуть, останній справжній натурфілософ у літературі. Я – людина до жодної традиції не прив’язана, натуральне перекотиполе, яке нібито й живе на одному місці – так само, як і Юнґер, на лоні природи, – але природи цієї не відчуває і не знає. Він знає кожну стебелинку й переживає кожен порух вітру. Я ж не знаю й половини назв тих убогих трав і рослин, які ростуть у мене під ногами в сосновому лісі. За його спиною по­справжньому повнокровні культурні епохи і священні монстри: Лютер, Бах, романтизм, Ґете, Ніцше. За моєю – культура колонізованого століттями народу з кількома незначними яскравими спалахами: Сковорода, Гоголь, Шевченко. Він живе серед селян, які уважно й діловито обробляють землю і стежать за кожним повівом вітру. Я – серед пенсіонерів­дачників, які залишають мене у глибоких снігах на цілу зиму на самоті. Він садить рослини, доглядає за їх сходженням і споглядає в них кожну зміну. Я взагалі ще нічого до пуття не посадив. Усе, на що мене вистачає, – це обрізати зайві гілки на сливі та зрубати всохле дерево. Хоч і вмію, ніде правди діти, відрізнити сосну від берези. Та навіть окупації в нас різні. В нього – зовнішня, «заслужена» і логічна. В мене – внутрішня, нелогічна, хоч і не менш «заслужена». Його окупація тривала три роки. Моя, здається, не минеться ніколи.

 

Цих відмінностей можна навести безліч і закінчити щирим визнанням, що я не маю навіть найменшого права порівнювати себе з Юнґером і його талантом. Це я насамкінець із великою охотою і зроблю, бо чого лише не зробиш заради улюбленого письменника?

 

Однак парадокс у тому, що, живучи у поліському лісі під Києвом і маючи так само, як і він у своєму Кірхгорсті, обмежені контакти зі світом, я ні з ким, окрім Юнґера, не відчуваю аж настільки тісної споріднености й духовної близькости. Ми, нібито перебуваючи у двох абсолютно різних прірвах і двох різних депресіях, насправді відчуваємо щось дуже спільне. Мій діялог із його «Роками окупації» – це не так реальна спроба, як велике бажання ототожнити себе з ним і отримати духовну...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!