Микола Рябчук
Лютий 2016

Російський стереотип українця: від імперської уяви до постімперської реальности

Півтора року тому Алєксандр Дуґін, відомий російський філософ-неофашист, запропонував радикальний рецепт розв’язання затяжного російсько-українського конфлікту. «Україну, — написав він у своєму Фейсбуку, — треба очистити від ідіотів. Геноцид кретинів напрошується сам собою <…>. Я не вірю, що це українці. Українці — прекрасний слов’янський народ. А це — якась раса виродків, що з’явилася з каналізаційних люків».

Заява прикметна не лише тим, що її зробив багатолітній професор Московського університету, автор популярних підручників із геополітики, офіційний радник російського Генерального штабу і, як подейкують, неофіційний геополітичний ґуру російського президента. І навіть не тим, що за радикалізмом вона перевершила давнішу пропозицію Іґоря Джадана — скинути атомну бомбу на Чорнобильську атомну електростанцію, а за відвертістю — недавній заклик Сєрґея Лук’яненка «розчавити гадину». Дуґінова заява характерна насамперед тим, що досконало ілюструє нездатність російського імперського мислення сприйняти дискомфортну для нього дійсність — існування реальних українців замість їхнього віртуального образу, що його вигадала імперська культура і пропаґанда протягом століть.

Справжні українці в імперській уяві — це «молодші брати», провінційні кузени, тупуваті й подеколи вперті, проте нешкідливі. Звичайно, за ними потрібен нагляд, іноді — стусан-другий, та назагал вони милі й симпатичні — з колоритним фольклором і смішним діялектом. Майже всі росіяни — достоту як Алєксандр Дуґін — люблять Україну і українців («прекрасний слов’янський народ»), але, зрозуміло, лиш доти, доки українці приймають приписану їм роль «молодшого брата», провінційного недоріки-недоумка перед «культурнішим», «городським» родичем.

Андерс Ослунд, шведський економіст, який від кінця 1980-х років чимало часу провів і в Росії, і в Україні, описує це ставлення росіян до сусідів зі щирим подивом:

Росіяни постійно кажуть, що українці — це братній народ, і водночас — що вони не є окремим народом, що українська мова не є справжньою мовою і що українці взагалі інтелектуально відсталі. Росіяни просто нездатні приховати комплекс зверхности щодо України.

Для дослідників (пост)колоніялізму в цьому ставленні немає нічого дивного: воно парадигматично відтворює взаємини «цивілізованого» Робінзона Крузо з «дикуном» П’ятницею. Кожен Робінзон по-своєму любить П’ятницю, але лиш доти, доки тубілець погоджується із його зверхністю і не обстоює власну гідність, власну мову й культуру як рівновартісну з Робінзоновою. Щойно ж П’ятниця згадує своє справжнє, а не вигадане Робінзоном ім’я і замахується на рівний із Робінзоном статус, він одразу стає в його очах божевільним чи, іще гірше, зманіпульованим якимсь іншим Робінзоном — американським, німецьким, польським, жидомасонським. Одне слово, він перестає бути «прекрасним» тубільним П’ятницею і натомість перетворюється на «виродка з каналізаційного люка».

Винайдення «майже одного народу»

Російська імперська уява створила собі українців як «малоросів» декілька століть тому — разом із привласненням української території та історії і перетворенням завдяки цьому середньовічної Московії на Російську імперію. Всупереч популярним уявленням про українців і росіян як про «кровно споріднені», історично та культурно близькі народи, їхні реальні контакти і взаємопізнання починаються допіру від XVIII століття — з поступового поглинання українських і білоруських («руських») земель Речі Посполитої, яке здійснювала новонароджена імперія. До середини XVII століття — часу так званого «возз’єднання» — українці посідали у свідомості московитів цілком марґінальне місце, що підтверджує, зокрема, і відносно невелика кількість згадок про них у російському фольклорі, зібраному й опублікованому понад століття по тому. Найчастіше в російських приказках згадуються татари, на другому місці — німці (як, імовірно, загальний етнонім для...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!