Сергій Грабовський
Квітень 1999

Розгубленість загубленої людини

Приблизно через два роки після Чорнобильської катастрофи в перебудовчій публіцистиці з’явилося поняття «соціального Чорнобиля». Так стали називати найбільші лиха тодішнього Радянського Союзу, правду про які почала відкривати гласність: високу дитячу смертність, корупцію в органах державного управління, підліткову злочинність, проституцію й таке інше. Тотальна брехня про чорнобильську катастрофу уособила прірву облуди, в яку скотилася Система.

Могутній хор перебудови начебто досягнув свого – Система захиталася, подумала-подумала, та й завалилася. Навіть без особливого гуркоту. Настала ера незалежності й демократії. Нова ера. Омріяна ера. «О прекрасний час, неповторний час!» Спочатку здавалося, що тепер жодного повернення до минулої брехні в газетах і на телебаченні, з високих парламентських та урядових трибун, та й навіть в автобусних розмовах бути не може. В це вірилося, мабуть, і багатьом інтелектуалам: фундатори Партії демократичного відродження навіть хотіли назвати її Партією демократичної злагоди. Усіх з усіма. Щоб лагідно й невимушено (як сказав один академік) провести українізацію. Щоб забезпечити всі права і свободи людини (і жодних антидемократичних люстрацій щодо колишньої номенклатури, сказав інший академік, засуджуючи чехів). Щоб створити ідеальну модель внутрішнього устрою України – бажано федеративного, щоби кожен реґіон мав можливість вільного розвитку незалежно від можливого (лише можливого!) диктату київського центру.

Тобто український світ мав стати цивілізованим, європейським і гуманістичним. Що відбулося насправді – нетреба розповідати зайвий раз. Хіба зауважити: все, що в перебудовчій публіцистиці звалося соціальними Чорнобилями, успішно продовжило своє життя й у незалежницьку добу. Спонукані до життя як об’єктивними причинами, так і тими ж самими номенклатурними гвардійцями, котрі й далі утримували в своїх руках повноту влади, поки хтось десь на мітинґах випускав пару. Поступово непідкупні журналісти, публіцисти й інші герої перебудови почали демонструвати чудову здатність продавати свій мужній голос і золоте перо за гроші (часом і не надто великі). Спантеличений пересічний громадянин (він же виборець) уже не знав, кому вірити, хто й кому продався, а хто ще намагається висловлювати власні думки. На зміну комуністичній утопії світлого майбутнього утопія демократії та вільного ринку не прийшла – вона швидко розсипалася від зіткнення з українськими реаліями. Врешті-решт і соціальні Чорнобилі перестали жахати людей, стали чимось звичним і буденним, – як, зрештою, і вибух на Чорнобильській атомній електростанції та його наслідки. Нові проблеми навалилися на людей – і на тлі цих проблем слово «Чорнобиль» стало лише одним із набору слів, якими гендлюють політики.

У цьому позбавленому усталеностей, соціальних утопій та справді харизматичних достойників світі достеменним фактом стала поява розгубленої української людини. Загублена сама собою (чи, принаймні, Миколою Шлемкевичем) у середині XX століття, ця людина, здавалося, віднайшла себе, проголосувавши за незалежність демократичної України, але... розгубилася. І для того чимало причин і підстав.

Раніше до кожних травневих і жовтневих свят ЦК КПРС оголошував чергові заклики. Й усе ставало ясним і зрозумілим. І тим, хто всерйоз сприймав газету «Правда», й усім іншим: одним – що прийшла зелена весна (золота осінь) і варто «обмити» премію до свята на природі, другим – що закликами ситий не будеш і треба копати город, третім – що режим настільки прогнив, що навіть брехати переконливо розучився.

Але при всьому тому платню видавали реґулярно, двічі на місяць, правила гри були усталеними на десятиліття, класики у шкільному курсі літератури визначені раз і назавжди, Захід успішно загнивав, а ціна горілки зростала гак само невпинно, як добробут радянської людини. Світ, ледь не чорно-білий у своїй офіційній частині й барвистий тією мірою й у тій частині, в якій це було дозволено, був простим і зрозумілим, – навіть для дисидентів, що...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!