Галя Василенко
Лютий 2018

Розпізнаючи життя

Джудіт Батлер, Фрейми війни. Чиї життя оплакують, Переклала з англійської Юстина Кравчук, Київ: Medusa, 2017

Астрід Ліндґрен, Щоденники воєнного часу 1939–1945, Переклав зі шведської Денис Суворов, Київ: Laurus, 2017

 

Наприкінці 2017 року в українському перекладі з’явилися дві незвичайні книжки про війну. Одна – щоденники відомої дитячої письменниці, друга – теоретична праця американської філософині постструктуралістського спрямування. Два тексти, які, здавалося б, перетинаються лише на слові «війна», що його незручно виділено в обох заголовках. Та коли зазирнемо під обкладинки, стає зрозуміло, що обом авторкам ідеться геть не про війну. Їхні тексти – про життя. Така, здавалося б, дуже жіноча позиція: під час війни говорити про плач чи життя. Позиція безголосих, позиція непомічених. І, як виявляється, позиція всіх живих.

Щоденники Астрид Ліндґрен часу Другої світової війни – це нотатки на берегах катастрофи людського. Поряд із роздумами про війну і крихкість людини (Велика Казкарка була максимально залучена і до осмислення війни, і до посильних спроб відновлення миру) в щоденнику йдеться про побутові дрібниці, які можуть здатися дещо недоречними в страшному контексті війни. Не просто недоречними – часто такі «відхилення» викликають осуд: як можна перейматися дрібницями життя перед лицем смерти. Ліндґрен змішує (не вписує, не втискає, немов якусь невідповідність) «просте людське життя» із контекстом Другої світової війни.

«Світ все більше і більше руйнується. Святість життя знецінюється», – резюмує Ліндґрен на третьому році щоденника. Війна все ніяк не скінчиться – чотири роки поспіль її новорічне бажання не збувається. Вона з родиною живе у Швеції – острівці миру серед розбурханих океанів війни. Письменниця перелічує страви до святкового столу, подарунки дітям на Різдво, бідкається про застуди дітей, описує сімейні вихідні. І пише, власне, про те, задля чого розпочала свій щоденник, – про війну. Вона працює у відділі цензури шведських спецслужб і звідти, поряд із газетними новинами, черпає інформацію про пекло довкола. Здавалося б, що може розповісти про війну домогосподарка, яка ніжиться у Швеції, яка до кінця війни залишилася нейтральною, чия сім’я має добрі прибутки і чий син не в окопах, а переживає підліткові гормональні зриви. «У цю літню пору», – так вона закінчує думку про руйнацію світу і знецінення святости життя. Вона й досі, у 1943-му, зважає на погоду.

Оптика, якою послуговується Ліндґрен, визначає людські взаємини за найважливіше, що є в людини. Здавалося б, такий підхід є наївним, та заперечити його неможливо. У щоденниках не описано війну в категоріях добре/погано – нема чого розмазувати фарби моральности там, де й так очевидно: війна – це завжди погано, в ній немає «правильної сторони».

Після публікації цих щоденників Ліндґрен звинувачували в лояльності до Гітлера. За те, що написала, що в умовах вибору вона краще скаже «гайль, Гітлер», аніж потрапить до совєтського полону. Звучить жорстоко й невиправдано? Так. Але лише з позиції XXI століття, коли ми вже знаємо, що чинили нацисти. А мати двох дітей, яка жила у сусідній до Фінляндії країні і добре знала, що там відбувалося за совєтів, залишається на своїй позиції. І ця сила залишатися на своєму місці, при власному розумі і мати мужність стояти за себе і своїх рідних – ця мужність насправді значно цінніша і важливіша за мужність прострелити умовному ворогові голову. Бо це мужність – воістину людська.

Ця здатність залишитися на своєму місці – на місці людини – не така вже й поширена. Про війну надто страшно писати, залишаючись просто людиною, без маски. Про неї кортить писати, ховаючись за маскою холодного розрахунку, позачуттєвих статистик, псевдоаналітичних зрізів. Відсторонено рахувати дати і жертв, вести лік наступам і оборонам, пам’ятати імена генералів і координати позицій, забувати імена тих, хто у могилах для невідомих. Але такі тексти уникають повсякденного, вияву людського,...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!