Андреас Умланд
Грудень 2013

Розв’язуючи українську політичну кризу: знищення виборного президентства та нові вибори до Ради

У разі поглиблення розколу у фракції Партії реґіонів перестановка фракцій Ради може відкрити шлях до нових виборів та встановлення тимчасового коаліційного уряду між людьми Фірташа в Раді та опозиційними партіями, доки розпочне діяти новий уряд. Я наполегливо радив би скористатися цим історичним моментом, щоб зробити три речі:

(1) Зібрати 300 депутатів, щоби змінити Конституцію та цілком скасувати посаду виборного президента. Чинне президентство не вповні леґітимне, оскільки взимку 2010 року Януковича обрали за Конституцією 2004-го, але з літа 2010-го він утішається повноваженнями ориґіналу з 1996-го.

(2) Замінити теперішнього обраного президента на безвладного номінального президента, обраного, наприклад, через Верховну Раду та обласні ради.

(3) Якнайшвидше обрати всенародно лише Верховну Раду, але не нового президента.

Ця дещо алогічна порада ґрунтується на численних якісних та кількісних досліженнях (скажімо, Стивен Фіш у «Journal of Democracy» та Меструп з Елґі «Semi-Presidentialism...»). Ці дослідження встановили, що парламентські системи набагато кращі для молодих демократій, ніж президентські чи напівпрезидентські системи, які мають тенденцію створювати політичну нестабільність. Ця порада також відповідає рекомендаціям Венеціянської комісії Ради Европи, членом якої є Україна. Інша ймовірна перевага такого вирішення, що воно може бути прийнятним для Партії реґіонів, яка отримає шанс бути частиною нової системи – уникаючи небезпечної гри на знищення між чинною законодавчою та виконавчою владою.

Перевага парламентаризму

Сьогоднішня дискусія щодо конституційної реформи майже повністю іґнорує дослідження політичної науки про придатність тих чи тих форм демократичного правління для пострадянських перехідних держав. Тому більшість громадських дебатів останнього часу про поділ влади в Україні не зачіпають справді нагальної проблеми. Суперечки точаться в основному про прероґативи, які повинен мати більш-менш могутній президент, чию необхідність для країни багато хто сприймає як даність. Тож чимало дискусій не виходять за рамки порівняння між «кучмізмом» 1996–2004 років і двовладдям 2006–2010 років – хоча жоден із цих періодів не можна назвати вдалою фазою новітньої політичної історії України.

Чого країна насправді потребує, то це серйозної дискусії про діяпазон і структуру прероґатив парламенту. Ухвалена внаслідок таких дебатів реформа української політичної системи повинна привести до створення політичної системи зі слабким виборним президентом, в якій би де-факто домінувала Верховна Рада. Або ж глибока реформа утворила б де-юре парламентську республіку з невиборним, номінальним президентом.

Між Сциллою і Харибдою : президентська і напівпрезидентська системи

Більшість дискусій щодо модифікацій Конституції, що їх сьогодні транслюють українські телеканали, стосуються того, чи повинна Україна мати президентсько-парламентську чи парламентсько-президентську форму правління. Необхідність одного із цих двох варіянтів президентства більшість учасників дискусії вважають за самозрозумілу. Перший, президентсько-парламентський варіянт, має витоки у первісній версії Конституції України 1996 року.

Він передбачає фактично суперпрезидентську систему, в якій роль прем’єр-міністра зводиться до посади асистента глави держави, його козла відпущення і хлопчика для биття. Другий варіянт, парламентсько-президентська республіка, має за основу переділ урядової влади, який набув чинности 1 січня 2006 року. Відтоді державні повноваження виконавчої влади насправді було розділено між президентом і прем’єр-міністром. Тільки від 2006 року термін «напівпрезидентство» для означення української політичної системи набув свого справжнього сенсу. Доти влада президента в Україні була ближчою до повноцінної та сильної президентської системи правління, ніж до поділу повноважень виконавчої влади за...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!