Микола Рябчук
Травень 2003

Щербицький forever: Знакування політичного простору

1

Серед численних анекдотів доби «розвиненого соціялізму», що витворювали альтернативну чи, як сказав би Бахтін, «очуднену», по-карнавальному перекинуту догори дригом версію совєтської історії, не бракувало, зрозуміло, всіляких апокрифічних розповідей про історичних осіб – від леґендарного Васілія Івановича Чапаєва та ще леґендарнішого Штірліца до цілком конкретних Лєніна–Сталіна–Хрущова–Брєжнєва і, навіть, Ґорбачова. Один із таких анекдотів, що набув особливої популярности напередодні 100-річчя від дня народження «Ільїча», пародіював поширену в ті часи практику запрошувати всіляких «свідків та учасників буремних подій» до школярів – поділитися незабутніми враженнями про видатних осіб. Ветеран розповідає дітям про доброту дідуся Лєніна: «Був я тоді, – каже, – безпритульним хлопчиком-сиротою, бреду якось голодний-холодний підмосковними Ґорками, аж бачу, у парку на лавочці сидить дідусь і ножиком яблуко обчищає. Я підходжу й кажу: “Дідусю, дай шматок яблучка”. А той відказує: “Пішов на х..., ублюдок!..” А очі такі лагідні-лагідні...» («А міг би й ножиком полоснути», – додає мемуарист в іншому варіянті того самого анекдоту.)

Щось подібне спадає на гадку й у зв’язку з новочасними мемуарами номенклатурних працівників, бійців «трудового», «ідеологічного» та ґебешно-терористичного фронту, що з’являються друком за гроші скромних, здебільшого непойменованих «спонсорів» і подеколи навіть не потрапляють у вільний продаж, поширюючись головно серед «своїх» – як такий собі різновид посткомуністичного самвидаву. Збірка спогадів про Щербицького, що недавно побачила світ до 85-ліття останнього московського намісника України, є у певному сенсі апотеозом цієї комуністичної агіографії. Від десятків подібних книжок вона відрізняється не якимсь особливим цинізмом, брехливістю чи безсоромністю, а лише однією – втім, надзвичайно важливою – рисою. Це перша книжка такого роду, опублікована за державні, себто громадські гроші – на замовлення Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України (голова Іван Чиж) у рамках програми випуску соціяльно значущих (sic!) видань. Про те, хто складає й затверджує цю таємничу програму, які книжки за цією програмою вже видано і які заплановано, скільки грошей пішло на кожне видання, де й коли оголошувався тендер для видавців і кого врешті та на яких засадах було відібрано, – можна було б поговорити окремо, отримавши відповідну інформацію від непідкупного Івана Чижа та ще непідкупнішого Дмитра Табачника. Але оскільки непідкупність українських чиновників є поки що їхньою приватною справою, тимчасом як гіперкорумпованість давно вже є справою міжнародною, ми відкладемо складну розмову до кращих часів із надією, що українська влада колись таки та розпрозориться.

Натомість обговоримо тут проблему якщо й не простішу, то очевиднішу. Книжка спогадів про Щербицького побачила світ не просто за гроші пересічних громадян, платників податків (зокрема й тих, котрі мають вагомі підстави цього добродія зневажати або й ненавидіти). Вона стала частиною ширших державних заходів, спрямованих (знову ж таки за гроші згаданих громадян) на святкування 85-літнього ювілею комуністичного діяча, проведення на його честь пам’ятних вечорів та наукових конференцій, перейменовування вулиць та відкриття меморіяльних дощок, організацію музейних виставок та знімання документальних фільмів, – згідно з постановою Кабінету міністрів, яку підписав віце-прем’єр із гуманітарних питань Дмитро Табачник.

Зайве, мабуть, пояснювати, що Щербицький аж ніяк не був «видатним діячем», а тим більше – особою, перед якою громадяни незалежної України мали би шанобливо схиляти голови. Щоб це зрозуміти, не треба навіть покликатися на долі й думки дисидентів чи жертв Чорнобиля, досить уважно поглянути на спогади його цілком «лояльних» соратників, як-от Леонід Кравчук:

Мені Щербицький завжди казав: «Пам’ятай, ми тут політику не творимо». Він ретельно стежив за...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!