Андрій Бондар
Листопад 2000

Щоденники з періоду зрілості

Вітольд Ґомбрович. Щоденник. – Київ: Основи, 1999.

Це щоденники людини, яка забрала собі в голову, що може промовляти світові істини в останній інстанції. Не більше й не менше. Це щоденники людини, якій плювати на світ, істини, останні інстанції й те, що вона собі забрала в голову. Читаючи ці щоденники, не можеш позбутися враження, що писано їх саме для тебе. Що саме для тебе жилося й переживалося це життя. Не більше й не менше. Це щоденники голої людини, котрій вистачає сміливості й сорому роздягати інших, викликаючи при цьому блювотні рефлекси безпорадності, невідпираності й фатальності власного бруду, сиріч існування. Це щоденники людини, яка щодня співає гімни людському, надто людському. Це щоденники людини, якій людське давно перестало належати. Людині, що пережила Катинь, Аушвіц, Хатинь, Тяньаньмень і Чорнобиль, належать ці щоденники. Це щоденники людини, яка забрала собі в голову, що вона є людиною. Щоденники новітнього Блаженного Авґустина (а, може, Дон-Кіхота?) з тілом поляка й душею аристократа й парії. Не більше й не менше.

1.

Ґомбрович-мислитель не залишає тобі шансу на спокійне існування. Його гуманізм не має нічого спільного з безхребетною філантропією – це гуманізм чину й відповідальності, аж до похмурої мізантропії та недовіри до роду людського. Він максимально вимогливо, мало не по-корчаґінськи (але, щоправда, польською в українському перекладі), прискіпується до тебе: «А чи не буде тобі нестерпно боляче за безглуздо прожиті роки?». Його вузькоколійки на щодень – повсякчасні парадоксальні самозаперечення; нерідко мазохістичні, суто слов’янські самокопання з карколомними аперкотами ляских філіпік навсібіч; дещо фанаберійний і демонстративний атеїзм; безкомпромісні й блискучі випади проти літературних традицій; автотерапевтичні, «заради власного порятунку», внутрішні порахунки з давно чи щойно померлими; топтання ідеалів вітчизняної поезії (а з ними – першорядних Тувіма та Лехоня) та поезії як такої (викривальний есей «Проти поетів», де поезії фактично відмовляється у праві на існування); гіпертрофування власних комплексів і накидання їх світові (напевно, лише так має жити справжній митець?); хворобливий нарцисизм у спілкуванні з іншими людьми (напевно, лише так має поводитися справжній митець?) – усі вони проходять крізь тебе, залишаючи неприємний залізничний присмак і страх перед цією супервідвертістю та гіпербезкомпромісністю.

Це постійне «ти» всьому світові водночас і захоплює, і лякає, і бентежить. Тобі непотрібна ця чесність, але ти дочитуєш до кінця, щоразу захоплюючись цим іскрометним і юродивим нахабством несамовитого Вітольда, якому до снаги водночас і жорстоко образити тебе, й возвеличити до небес. Бо його досвід – це і твій досвід. І хоч би як ти протестував проти його екстремальних па, іноді розумієш, що він сміливо висловлює саме твої потаємні бажання.

Митець має право на все, а надто вводити в оману, ображати й шокувати. Така його природа. І ти – обдурений, ображений, шокований – безвільно прошкуєш далі, сторінка за сторінкою цими «мінеями-четьями», розхристаними й жорстокими днями Ґомбровича-самітника, і потім розумієш, що любиш його все-таки більше, ніж навпаки.

2.

Ґомбрович не може бути улюбленим письменником, бо він завжди суворо витримує дистанцію між собою, текстом і читачем. Можна лише скоротити вічне олімпійське відставання від нього. Нерідко коштом безсоння та власних психоемоційних втрат. Адже текст його щоденника злютований потужним внутрішнім імперативом активного ставлення до людської особистості. Ніби щоразу випробовуючи її на міцність, письменник заганяє себе (а заразом і тебе) в глухі кути, з яких почасти не існує виходу. Ця текстотерапія вимагає від пацієнта-читача неабиякого вміння щоразу виборсуватися з прописаних процедур, шукаючи власних способів розуміння й мислення.

Тому, коли ти прагнеш збагнути щось «третє», себто своє, тобі постійно слід утримуватися від спокуси йти...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!