Юрій Винничук
Жовтень 2001

Шість коротких оповідань

Переслідування

Біля озерця я зупинився, втупивши погляд у рожевих рибок, що сновигали в гіллі верби, а деякі навіть скубали за хвіст сороку. Раптом чиїсь сильні руки зімкнулися в мене на шиї і стисли горло, подих мені забило, і я захрипів, спазматично вчепившись пальцями в невидимі руки. Сорока заскрекотіла й спурхнула. Я напружився й блискавично смикнувся додолу всім тілом так, що незнайомець не зумів мене втримати, і голова моя вислизнула з його рук, аж запекли вуха. І в мить, коли я повернувся, щоб побачити, хто це, сон спурхнув, як і та сорока.

Я прокинувся з відчуттям болю на горлі, на очах бриніли сльози.

– Хтось чигає на тебе, – пояснила Ілаялі.

І я заспокоївся, бо не вірив, що хтось на мене чигає, хоча...

Наступної ночі снився парк, я гуляв собі між дерев і, схоже, чекав на когось. В один з моментів мій погляд шарпнувся вбік і виловив темну постать за кущами ясмину. Інстинктивно я звернув зі стежки і поквапився в інший бік, весь час зиркаючи на те місце. Ось постать кинулася мені навздогін. Я теж побіг, але, мабуть, не надто швидко, бо невідомий мене наздоганяв, я біг уже зо всіх сил, але ноги, налиті каменем, не слухали. Я вже чув його уривчасте дихання за спиною і закричав. Ось-ось його руки мали зімкнутися на горлі.

У цю мить я прокинувся. І знову були сльози на очах, і піт на чолі.

Щоночі над ранок снилося мені одне й те ж, і кожного разу прокидався я, цокочучи зубами, в холодному поту. Шия боліла так, що мені уже важко було повертати голову. Це не могло тривати до безконечности. Хоч я й не надто добре розгледів обличчя мого вбивці, однак я б одразу впізнав його, кожен рух був мені знайомий як свій.

Одного дня я сам пішов його висліджувати, прихопивши маленьку гостру сокирку, якою ми розрубували кістки. Моросив дощ, було похмуро і гидко. Я вийшов з трамваю біля парку, і з цього місця вже перетворився на лиса, який висліджує здобич. Усі сни про мого переслідувача відбувалися в цьому парку. Я підняв комір і низько на очі насунув капелюха.

Я уважно розглядав кожен кущ, кожен стовбур дерева, де міг причаїтися мій убивця.

У парку було пусто і непривітно, наче в животі здохлої жаби. Шурхотів під ногами пісок, і я намагався ступати обережно.

Щось мигнуло в кутику ока, я зупинився і побачив, як він присів за лавкою. Його важко було би помітити, якби не оцей його поспішний рух. Хвилину я дивився на нього, а він сидів навпочіпки непорушно і, мабуть, цокотів зубами. Тоді я рушив до нього.

У правій руці я стискав сокирку і відчував неймовірну хоробрість. Вона мене окрилювала, це було незнайоме раніше почуття, і я, щоб продовжити оці блаженні хвилини, йшов неквапно, мовби плив у плазматичному повітрі. Однак убивця не витримав психічної атаки і, мов заєць, впідстриб помчав уздовж озера.

Мене підхопив вітер, і я полетів за ним, розмахуючи сокиркою, за спиною лопотіли сірі крила плаща.

Я наздогнав його дуже швидко, занадто швидко, що й не встиг натішитися переможним переслідуванням і зрозуміти, що саме цього мені й бракувало все життя, відчуття переслідувача, могутнього переможця, підступного й немилосердного. Моя душа прагла крові, слина клекотіла в роті, баглося зубами вчепитися в карк і не відпускати доти, доки не стече юхою. Я вже чув у роті її смак, що п’янив мене і збуджував, аж не міг стримати гучного рику і дозволив йому вирватися на волю. Перелякане вороння шугонуло в повітря, а з гілок посипалося жовте листя.

Так робиться осінь...

Я змахнув топірцем і з розгону увігнав його глибоко в потилицю мого ворога. Голова розкололася, і з неї заклубочилася густа пара.

Топірець застряг у розчерепленій голові і нервово подригував. Тіло впало охляп, мов коров’яче лайно. Я весело засміявся і поставив ногу на груди поверженого. Всі дерева радісно гримнули одноголосне – «гур-ра!».

Але цієї миті зі мною почало діятися щось неприємне і дивне, я відчув себе цукром, який...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!