Григорій Грабович
Травень 2002

Сповільнені дії здобутків і втрат

Щоб правильно зрозуміти «Здобутки і втрати української літератури» – і саму статтю Юрія Шереха з-перед півстоліття, і тим більше ту малозмінну реальність, про яку вона говорить, – необхідно, мабуть, зіставити їх із тим дивовижним портретом і автопортретом, який вимальовується в обговорюваному тут «Катарсисі» Олеся Гончара. Такі конфронтації іноді якнайкраще виявляють глибше значення людей і текстів. Це стосується, гадаю, і тої ідеальної, позачасової історії літератури, про яку говорив Еліот, у якій у близькому сусідстві стоять (а якщо вони на симпозіумі, то лежать) Есхіл і Брехт, Мільтон і Блейк, і того конкретного (улюблене слово класиків комунізму) сьогодення, де постсовєтизм плавно переходить в архео- або echt-совєтизм, тобто проявляє своє справжнє, незмінне обличчя. І ніщо, мабуть, так не протидіє камуфляжеві самозакоханого й трафаретного патосу, як наявність самого тексту, що унеможливлює всілякі редаґування та переповідки з третьої руки. Шерехів текст допоможе трохи краще збагнути той катарсис, котрий наступає (чи має наступити), коли Олесь Гончар у своєму щоденниковому записі («Невигадана новела життя»), а потім упорядники (Іван Драч, Віталій Абліцов і Валентина Гончар), які її перетворюють на «Катарсис», нарешті звільнюються від упирів минулого. Осиковий тут кілок – формальне, гласне оскарження Юрія Шереха-Шевельова у «ренеґатстві». Про це й пише Боґумила Бердиховська у своєму огляді «українських портретів», що їх нам вимальовує фірма Драч і Абліцов. Але той портрет і антипортрет, які містяться у «Катарсисі» й у статті Шереха (обидва тексти, щоправда, несуть ці бінарні функції: обидва зарисовують і портрет, і антипортрет) заслуговують на ще кілька штрихів, зокрема у відношенні до нашого сучасного «портретного ринку».

Почати, може, варто з того, що насправді саме гласності й не було. Не було жодного помітного публічного обговорення, громадського резонансу. Гончарева книжка, хай і випущена «на замовлення Державного комітету інформаційної політики, телебачення й радіомовлення України за Національною програмою випуску соціально значущих видань», як каже громіздка анотація на verso титульної сторінки, розійшлася якось нишком. Вона немовби призначалася тільки для прибічників її тез: у продажу її не було видно, але вже цьогорічної зими в книгарні «Товариства Україна» насилу вдалося знайти один примірник. Дивне якесь поєднання: мікро-нішова публікація, зроблена на державне замовлення.

Зі статтею Шереха випадок інакший, але також цікавий: схоже, що її спіткала самоцензура (як часто буває в таких випадках, контрпродуктивна). Принаймні, коли 1998 року харківське видавництво «Фоліо» випустило його тритомник, то в першому томі серед есеїв із книжки «Друга черга», де мала би бути й стаття «Здобутки і втрати української літератури», її не виявилося. У короткому вступі «Читачеві, який хоче знати, що він читає (принаймні в бібліографічному сенсі)» автор говорить про те, що для цього видання «зроблено ще одне пересіювання», «друге решето», так би мовити. Хоча, в принципі, Шевельов висловлюється за збереження історії такою, якою вона була: «Що було, було... якщо автор помилявся, – а це він робив, – це ж частина історії – і його особистої, і загальної, не підфарбовуймо історію, не прикрашаймо нічого, до неї належного».

Чому відсів пройшов саме так і стаття, яка набула чи не найбільшої актуальности, не потрапила до тритомника – не ясно. Упорядник Роман Корогодський розповідає, що він і видавництво переконували Шевельова таки помістити її; той не хотів, мабуть, уважав за краще «не дражнити гусей» (він любив цей вислів і не раз ним послуговувався). Я, хоч і зазначений у редакційному іконостасі тритомника, нічого того не знав: моя роль там була віртуальною, а незабаром і формально припинилася. Коли з’явилася Гончарева книжка, Шевельов, може, зрозумів, що помилився. Статтю, щоправда, в грудні 1998 року передрукував часопис «Українська мова і література» – але до ширшого кола читачів вона так і не потрапила. Тому «...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!