Володимир Склокін
Грудень 2014

Стаючи публічними: історики як публічні інтелектуали у пострадянській Україні

Протягом минулих тридцяти — сорока років ідея публічного інтелектуала стала предметом палких дискусій у Західній Европі та Північній Америці. Відновлений інтерес до цього відносно давнього феномену було пов’язано, з одного боку, з усвідомленням його особливої важливости в добу масової ліберальної демократії, а з другого — із дедалі більшою переконаністю частини науковців, що публічний інтелектуал або принаймні важливий тип публічного інтелектуала поступово зникає.

Східноевропейська зацікавленість цією проблематикою мала інші мотивації. Падіння комуністичних режимів у 1989–1991 роках принесло появу нових політичних, економічних і соціокультурних умов, що уможливили виникнення незалежної від уряду публічної сфери. Разом із нею постать інтелектуала повернулася на сцену публічного життя східноевропейських країн. Тож інтерес східноевропейських дослідників до цієї проблеми було спровоковано, з одного боку, поверненням публічного інтелектуала до реґіону, а з другого — одночасним занепадом іншого традиційного історичного актора: східноевропейської інтеліґенції.

У цій статті я зосереджуся на одному з аспектів цієї трансформації, а саме на українських істориках, які після розпаду СРСР почали грати роль публічних інтелектуалів. Така перспектива дає можливість, з одного боку, зрозуміти загальний характер трансформації українського академічного історіописання після 1991 року, а з другого — уважніше придивитися до публічно-інтелектуальної активности в пострадянській Україні.

Я використовую еклектичний підхід до термінології, в основі якого лежить розуміння публічного інтелектуала від американського дослідника Ричарда Познера, автора впливової монографії «Публічні інтелектуали: дослідження занепаду» (2001), що його доповнюють типологія публічних інтелектуалів, ґрунтована на політико-ідеологічних критеріях, а також вибрані елементи класифікаційних схем Зиґмунта Баумана та Мішеля Фуко. Познер означує інтелектуала як «людину, яка застосовує загальні ідеї до проблем, що турбують публіку, працюючи ніби згори донизу і теоретизуючи щодо викликів, зловживань, корупції та несправедливости, що їх вона викрила». Своєю чергою, під публічним інтелектуалом розуміємо інтелектуала, який «звертається до освіченої публіки у питаннях, які мають політичний чи ідеологічний вимір».

У цьому підході, що особливо важливо в українському випадку, інтелектуала не ототожнено з інтеліґенцією чи людьми «розумової праці» загалом. Представник інтеліґенції, щоб його ідентифікували як публічного інтелектуала, мусить мати зацікавленість ідеями, а ці ідеї повинні мати загальний характер і, що не менш важливо, політичний чи ідеологічний вимір. Людину, наділену цими характеристиками, можна описати як інтелектуала. Втім, вона стає публічним інтелектуалом, коли висловлює ці ідеї для широкої авдиторії у доступний для неї спосіб. У випадку істориків чи інших науковців це означає, що, абиїх було зараховано до публічних інтелектуалів, вони мають свідомо звертатися не лише до колеґ за фахом, але й до ширшої авдиторії освіченої публіки. Познер виокремлює дев’ять основних жанрів, у яких працюють публічні інтелектуали:

• самопопуляризація;
• пропозиція політики у власному науковому полі;
• коментар у режимі реального часу;
• пророчий коментар;
• загальна соціяльна критика;
• спеціяльна соціяльна критика;
• суспільна реформа;
• політично забарвлений літературний
критицизм;
• політична сатира.

Познер схильний ототожнювати жанри, в яких працюють публічні інтелектуали, з типами публічних інтелектуалів (скажімо, він пише про такі типи, як «коментатор актуальних подій» чи «критик суспільних тенденцій»), що, на мою думку, не є найкращою стратегією. Тому я доповнюю Познерову класифікацію жанрів і форм інтелектуальної активности класифікацією типів публічних...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!