Богдан Казка
Січень 1999

Сто років гризоти

Так склалося, що першою зорганізованою політичною силою європейського зразка на українських теренах стала соціал-демократія. Власне, соціал-демократичною (хоча й не ортодоксально марксистською) була вже ідеологія Південноросійського робітничого союзу чи Русько-української радикальної партії; проте номінально, за назвою першою конституювалася Українська соціал-демократична партія – 1899 року.

Першою українська соціал-демократія й розділилася на декілька відламів, що так і не зійшлися докупи. Сучасний читач легко заплутається в усіх цих РУРП, РУП, УСДП, УСДРП, УРДП, УДРП, що виникали, розділялися, щезали й відновлювалися, ніби в калейдоскопі. Але річ тут була не лише в амбіціях лідерів (часом в одній партії уживалося кілька надзвичайно амбітних провідників, як-от Петлюра, Винниченко, Порш в Українській соціал-демократичній робітничій). Головним чинником була ідеологія. Точніше, проблема пристосування класичного марксизму чи навіть його ревізії у вигляді бернштейніанства чи австромарксизму до українських реалій.

Звичайно, проблеми поєднання інтернаціонального, національного та соціального існували годі й для соціалістів «історичної» чи то «державної» нації, але в іншій площині. Другий Інтернаціонал був десь «там», далеко, у сфері високих закликів до солідарності трудящих, – а «тут» точилася реальна боротьба за політичні права, за місця в органах представницької влади, за збільшення платні, за соціальні гарантії, за право вільно творити профспілки. І «неісторичним» націям класичний марксизм приписував погодитися на підпорядкування «історичним» – аж до розчинення в них. Адже боротьба проти капіталістів і поміщиків у великій державі буде успішнішою, і в межах такої держави культура та мова має бути одна, – бо ж інакше як пролетарі зрозуміють одне одного?

Щоправда, Маркс і Енґельс підтримували право Ірландії та Польщі на створення національних держав; але про Україну вони нічого не сказали, тому один із їхніх улюблених учнів Плеханов заперечував існування не те що української – навіть малоросійської народності, вперто називаючи федераліста Драгоманова «южнорусским сепаратистом» (можна уявити, які слова знаходив він під час женевських «рефератів» для Винниченка чи Порша). Тим часом у західній Україні польські соціалісти в точній відповідності із заповітами великих учителів нищили всіх, хто заважав відновленню польської держави. В тому числі й нерозумних русинів.

А позаяк робітництво на українських теренах просто з огляду на його нечисельність стати провідною силою суспільства упродовж найближчих десятиліть було вочевидь нездатне, зрозуміло, що дискусії в тогочасному соціал-демократичному середовищі точилися навколо кількох центральних пунктів: орієнтуватися на петербурзьких (варшавських, віденських) товаришів чи діяти на власний розсуд; усуспільнити геть усе чи зберегти дещицю приватної власності; спиратися лише на робітництво чи й на інші верстви української людності? А оскільки ідеологічні настанови розробляли та пропаґували люди, то й боротьба ідей доповнилася боротьбою людей. Змінювалися назви партій, проблеми сутності української соціал-демократії та взаємин між партіями залишалися.

Взаємне поборювання соціал-демократичних партій, груп і лідерів набуло особливо трагічних барв у часи революції 1917–21 років, коли соціал-демократи були, властиво, творцями Української Народної Республіки та її найвищими посадовцями. Зрештою разом із УНР впала й ледь осягнена суспільством соціал-демократія Наддніпрянщини (хоча в діяльності УКП, «шумськістів», «скрипниківців» іще якийсь час вчувалося відлуння палких дискусій соціал-демократичної доби).

Не змогли українські соціал-демократи дійти згоди також і в Галичині та на еміґрації міжвоєнних часів. Та навіть і по війні, в таборах ді-пі та в Америках й Австраліях, вони ворогували: одні ненавиділи термін «соціалізм» (як-от письменник Іван Багряний, засновник і лідер Української революційно-демократичної партії, – типовий європейський соціал-демократ чи...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!