Міхал Павел Марковський
Січень 2017

Сучасність у дзеркалі меланхолії

1

Берлін, Велика П’ятниця 2006-го, Potsdamerplatz, неподалік височить скляна будівля Sony Center, за декілька кроків – Tiergarten. Сонячне пообіддя вітряного дня, я стою в довгій черзі до бридкого павільйону Neue Nationalgalerie і читаю «Лєнца» – оповідання забутого, на жаль, німецького письменника Ґеорґа Бюхнера, похапцем приписаного до романтиків. Виставка, на яку сподіваюся невдовзі потрапити, називається «Меланхолія. Геній і безумство в мистецтві». Її привезли до Берліна з Парижа. Вона була готова вже давно, але – як каже її куратор Жан Клєр – раніше для неї не було відповідного клімату, бо ж кому хочеться пам’ятати про сум, коли всі довкола закликають: «Радіймо!». Виставка обіцяє бути успішною, ба більше – медії вже визнали її поважною подією, про неї пишуть і щоденні, й спеціялізовані газети. Її штурмують натовпи різношерстого люду: меланхоліки шукають власного коріння, чоловіки й дружини меланхоліків прагнуть пізнати непізнаних дотепер співмешканців. Здається, виставка влучила в чутливе місце сучасного західного суспільства, оголивши його потайне, сором’язливе дно. Як слушно зауважує Жан Клєр, щоденне втовкмачування медіяльних слоґанів про «щастя» і «позитивну налаштованість» викликають зворотний ефект: по всьому світу чимдалі більшає людей, які нездатні осягнути те, що їм вбивають у мізки, і тому потерпають на важку депресію. Парадокс полягає в тому, що ті самі медії, які манять міражами недосяжного щастя, активно рекламують і антидепресанти.

2

Це нині ми вживаємо слово «депресія», а ще сто років тому казалося «меланхолія». Щоб краще підготуватися до огляду виставки, я й узяв із собою «Лєнца». Головний герой (прототипом якого є письменник із таким, власне, прізвищем) – меланхолік із XIX століття, але чимдалі читаю, тим більше переконуюся, що це не припорошена пилом історії меланхолія, а розповідь про одного з нас. Лєнц страждає від «пронизливої самотности», яку ще називає «нудьгою», і почувається внутрішньо «порожнім, вистиглим, мрущим», а власне існування відчуває не інакше як «неуникний тягар». У цій дошкульній самотності йому відкривається марнота довколишньої дійсности. У бажанні втекти від світу, що «має страхітливі риси», Лєнц не раз – і безрезультатно – намагався вкоротити собі віку, аж врешті його господар, турботливий і побожний пастор Оберлін, змушений був відіслати його під охороною до Страсбурзького психіятричного шпиталю. Сьогодні психіятри впевнено діягностували б у Лєнца важку депресію і призначили б чималу дозу антидепресантів (інгібіторів, які впливають на продукування мозком сератоніну). Лєнц реґулярно приймав би «Prozac» (а якби жив у Польщі й був незаможним, то – «Bioksetyn») і повернувся б до суспільства, з якого його вирвало почуття безсенсовности. Так діє сучасна «спільнота»: усуває не причини, а наслідки депресії, зв’язуючи людей за допомогою фармацевтичних засобів або медійних трюків.

3

Єдиної меланхолії не існує. Існують натомість її численні форми, що по-різному відображають ту фундаментальну людську недугу, якою є відчуття минущости світу і себе самого. Слово «меланхолія» вигадали греки, щоб описати дивні стани людського тіла й духу, чи радше дивні випадки їх узаємодії. Чорну жовч (гр. melaina cholē), яку виділяє селезінка, вважали одним із чотирьох – разом із кров’ю, жовчю та флегмою – «гуморів», що кружляють у людському тілі. Надлишок чорної жовчі міг мати двоякі прояви. Добре, якщо від неї тіло й розум впадали у стан творчого збудження. Погано, якщо порушувався гомеостаз тіла і починалася хвороба. У першому випадку меланхолік приречений на геніяльність, у другому – на хворобу, і тілесну, й розумову. Стародавні уявлення про життєві соки та їх вплив на людський стан синтезував Аристотель, який у славнозвісному XXX розділі своїх «Історій [тварин]» написав, що «всі мужі, які були надзвичайними або в царині філософії, або в поезії, або в уміннях, відзначалися меланхолійним складом». Однак...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!