Микола Рябчук
Вересень 1998

Сумні ювілеї радісних подій

До обох подій населення поста­вилося неоднозначно. Всяке свято потребує витрат: на самий лише ремонт Хрещатика витрачено понад тридцять мільйонів гривень; двад­цять тисяч, за оцінками експертів, коштувала ювілейна монета з зобра­женням Леоніда Кучми, виготовлена в єдиному примірнику як «подару­нок» Президентові від державної мо­нетної фабрики. А тим часом уряд не має грошей на речі навіть найнеобхідніші — на платню вчителям, лі­карям, на пенсії для старих і неміч­них, на повернення фантастичних зовнішніх і внутрішніх боргів. Тож небезпідставно одна опозиційна газета окреслила святкування доволі злостивим заголовком «Бенкет під час Кучми».

Сумним є, отже, не сам «бенкет», а тло, на якому він відбувається. Зна­менно, що на уродини до українсь­кого Президента не приїхав жоден його зарубіжний колега, за винятком таких самих, ніби не зовсім «справж­ніх», президентів країн так званого СНД. Навіть «хазяїн», Борис Єль­цин, не «пожалував» сам на екс-ґорбачовську дачу в Криму, де відбува­лися урочистості, а лише прислав кількох другорядних персонажів зі свого почту.

Знаменною виявилась і відмова лідера соціалістів та ймовірного кан­дидата на президентський пост на наступних виборах Олександра Мороза від президентської нагороди. Привід простий: в умовах глибокої кризи, спричиненої некомпетентніс­тю та корумпованістю влади, прий­мати від цієї влади будь-яку наго­роду означає поділяти відповідаль­ність за те, що діється, й мовчазно со­лідаризуватися з державними уста­новами та їхньою бездарною політи­кою. На жаль, не спромоглися на та­кий жест націонал-демократичні лідери (і Чорновіл, і Драч, і багато інших відомих «опозиціонерів» по­приймали нагороди від Президента), отож серйозно говорити про їхні шанси на президентських чи інших виборах не випадає...

Видовища замість хліба

Соціологічні опитування, які час до часу з’являються в газетах, лише під­тверджують те, що видно й так. Зне­віра, байдужість, відчуження ось уже кілька років панують в українському суспільстві, яке має досить підстав не любити владу, а проте вельми кеп­сько собі уявляє, що слід робити, і як, і навіщо.

Четвертина населення перекона­на, що при владі лишилися «комуняки» й «антиукраїнські сили», яких слід замінити справжніми демокра­тами та патріотами, аби впевнено рушити в напрямку реформ, у на­прямку Європи — шляхом Польщі, Естонії, Чехії... Друга четвертина вважає, що в усьому винні «демок­рати» й «націоналісти», які розвали­ли «велику країну» й ось уже сьомий рік жирують на її уламках. А тому, кажуть вони, треба повертатися на­зад — до Союзу, до комунізму, до планово-розподільчої системи. Ще одна четвертина відверто каже, що нічого не знає і знати не хоче, усі ці проблеми її не обходять, бо всі па­ни — злодії, і всяка влада — бан­дитська. А тому треба цю владу по змозі обминати, по змозі дурити, і за всіх обставин мати її в носі. І нарешті найцікавіша — остання четвертина, котра теж нібито визнає, що нічого в політиці не тямить, проте замість то­тального нігілізму виявляє такий са­мий, сказати б, тотальний «плюра­лізм». Ця четвертина готова підтри­мати і рух до «Європи», і рух до Росії, і побудову капіталізму, і відбудову соціалізму, і лівих, і правих, і чер­воних, і жовто-блакитних — аби ли­ше не було бійки, себто війни, себто будь-якого конфлікту.

Саме ці дві четвертини й скла­дають ту «мовчазну більшість», на якій уже восьмий рік тримається панівний режим, котрий насправді не є ні лівим, ні правим, ні червоним, ні жовто-блакитним, а просто — сірим чи, як кажуть дотепники від полі­тології, — рожевеньким усередині, жовтенько-голубеньким зовні. Цей режим, який ось уже вісім років пе­ребуває при владі (попри певні міжкланові бійки й перетасування), не потребує насправді ніякого руху — ні до Європи, ні до Росії, ні до кому­нізму, ні до капіталізму, бо взагалі не живе категоріями майбутнього, ка­тегоріями якогось розвитку, якоїсь осмисленої стратегії чи бодай так­тики.

Він живе, як амеба,...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!