Євген Головаха
Червень 2014

Суспільна угода, влада та реформи в Україні

Соціяльні мислителі минулого створили теорію суспільної угоди з немалою кількістю вигадливих філософських інтерпретацій і однією невигадливою суттю: частину своїх індивідуальних прав і свобод кожен із нас віддає тим спраглим влади індивідам, які можуть використати їх і собі на користь, і нам на шкоду. Угоду скасовують ті, кому вона виходить більше на шкоду, ніж на користь. Так і сталося, коли розвалився «непорушний Союз». Суспільна угода в ньому мала десь отакий вигляд: «Ви, владна комуністична номенклатура, забезпечуєте нас (нову соціяльну спільноту – совєтський народ) захистом від необхідности думати про завтрашній день, а ми дозволяємо вам будувати для себе щось на кшталт світлого майбутнього всього людства». Угоду цю довелося скасувати за згодою сторін: ситуація в країні погіршувалася з таким прискоренням, що проблема дефіциту соціяльних благ стала актуальною не тільки для більшости пересічних громадян, але й для упривілейованої меншости. Стару угоду анулювали, а про нову за поспіхом забули. Та й як було не забути, коли перед колишньою номенклатурою забовваніла перспектива небаченого доти збагачення, а перед пересічними громадянами – привид нового світлого майбутнього (тепер уже капіталістичного).

         Пригадую масові опитування в Україні початку 1992 року: скільки сподівань було пов’язано з ринковою економікою. Тоді в масовій свідомості усталилося уявлення про очевидну перевагу капіталістичної економіки над соціялістичною системою господарювання. Багатство, свобода, відсутність дефіциту, технічний розвиток, ефективність і проґрес – ці риси капіталізму, які, на думку більшости, не були притаманними соціялістичній економіці. Що ж до традиційних ідеологічних наліпок – пригнічення, еґоїзм, нерівність – то цими пороками люди однаковою мірою наділяли обидві системи. Одне бентежило у тих опитуваннях. Три чверті громадян уважали, що для зарплат найманих працівників не має бути стелі, і ті ж таки три чверті гадали, що доходи (прибутки) треба обмежувати. Як наслідок, звісно, вийшло навпаки, позаяк очікування були вочевидь неадекватними, як і ті метелики 1991 року, в яких, із посиланням на дослідження якогось европейського банку, Україні було обіцяно після розпаду СССР негайне економічне процвітання. Та головне, що низи повірили у нове світле майбутнє і підтримали відмову від неабияк обридлого соціялізму.

         Що стосується верхів, то це побічне питання. Український політичний істеблішмент чимось нагадує чорну діру. Вона здатна в необмеженій кількості поглинати матерію, яка перебуває у полі її впливу, але робити висновок про її присутність у космічному просторі астрономам доводиться за непрямими даними. Саме тому соціологи не легковажать і непрямими показниками, пов’язаними зі спостереженнями за соціяльною ситуацією та глибинним вивченням окремих випадків. Накопичені дані свідчили про те, що і перелицьована номенклатура, і тим паче неодемократичні лідери готові були спізнати на власному досвіді всі принади капіталізму. Проте капіталізм явив свої принади тільки одній зі сторін угоди: верхи швидко отримали все, а низи – іще швидше – майже нічого, крім власних квартир і ваучерів на приватизацію двох-трьох пляшок горілки (такою виявилася вартість частини соціялістичного майна для кожного трудівника). Ось тоді й склалася нова суспільна угода: «Ви нас не чіпайте, і ми вас не зачепимо – кожен збагачується чи виживає, як може».

         Так жили майже двадцять років, доки нинішня влада вимовила фатальні слова про всеохопні реформи. Навряд чи ініціятори реформ не знали, у якій суспільній атмосфері доведеться реалізувати задумане: недовіра до влади, невдоволеність життям і непевність щодо майбутнього як домінанти масової психології. Розчарування двох постсовєтських десятиліть призвели до дискредитації ключових понять, які визначали ідеологію реформаторства, насамперед самого поняття «реформи», яке у більшості населення асоціюється переважно з розчаруваннями та втратами. Це особливо помітно у ставленні до...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!