Тамара Гундорова
Серпень 2010

Симптоматика «хворого тіла»

У 1930 році Вірджинія Вулф зауважила: досить дивно, що хвороба, зважаючи на її роль у людському житті, не зайняла досі свого місця серед найосновніших літературних тем поряд із любов’ю, війною та заздрістю. Можна припустити, що сучасний після-постмодерний світ поставить хворобу на одне з перших місць у літературі, особливо в перспективі появи так званого «постлюдського» майбутнього.

Саме хвороба у після-постмодерному світі не лише символізує загрозу для духовного, ментального та фізичного стану людини, але й загострює питання про саму людську природу та її межі. Донедавна процеси модернізації й уся культурна еволюція ґрунтувалися на тому, що «пластичність людини є практично безмежною», а це уможливлювало соціяльне конструювання людської поведінки і конструювання соціяльних та культурних утопій, під які змушували згинатися людську природу. Іншими словами, припущення, що людська природа безмежна і податлива до нескінченних трансформацій, стало однією з підстав доби модерности. Проте, каже Френсис Фукуяма, «хоча поведінка людини пластична й мінлива, ці властивості мають певну межу: в якийсь момент глибоко вкорінені природні інстинкти й моделі поведінки повстають і підривають найкращі плани соціяльної інженерії» («Наше постлюдське майбуття. Наслідки біотехнологічної революції», 2002).

Один із таких етапів, на моє переконання, переживаємо в період посттоталітарний, коли сама людська природа повстає проти різких соціяльних і технологічних експериментів, які здійснював над людиною модернізаційний дух доби, уособлений соціялістичною доктриною і виражений у формах тоталітарного контролю й насильства не лише над духовною, але й біологічною природою людини. Можна охарактеризувати ці біотехносоціяльні випробування як травматичні, а стан післятоталітарний назвати посттравматичним, позначеним реґресом в інфантильність і хворобу. Саме ця ситуація знаходить характерне своє відображення в сучасній пострадянській літературі, зокрема українській.

Хочу говорити про так звану молодіжну прозу і пострадянський молодіжний роман початку XXI століття. Термін «молодіжна проза» досить умовний, – сюди зараховують твори не лише молодих, але й старших авторів. Проте написано їх із виразною орієнтацією на молодіжну авдиторію, на її смаки; твори ці відбивають стилі молодіжних субкультур; головні персонажі цієї літератури часто мають автобіографічні риси і є, так би мовити, знаковими для покоління.

Загалом наприкінці XX століття, під час переходу до постіндустріяльного інформаційного суспільства, роль молодіжних субкультур істотно зростає. Прикметною для них є ґенераційна солідарність, закріплена низкою знаків, символів, мітів і ритуалів, що уможливлюють підтримання і відтворюваність певної групової ідентичности. Особлива роль таких поколіннєвих ідентичностей і субкультур полягає у тому, що вони вибірково ставляться до спадщини «батьків», а тому руйнують дистанції, встановлені традицією і соціюмом, і допомагають змінювати парадигми культурних рухів, розкріпачуючи біологічні інстинкти і пристосовуючи соціокультурну практику до нових життєвих умов.

«Скептичне, деструктивне, аналітичне мислення, – твердив Карл Мангайм, – найпевніше можна зустріти серед представників поколінь, які пережили радикальні зміни у сфері влади» («Проблема інтеліґенції»). Сказане особливо показове для посттоталітарного покоління кінця XX століття. Можна, мабуть, загалом говорити про чергування часів «молодіжних» і «старечих»: очевидно, що у 1960-х домінують «сердиті молоді», у часи так званого «розвиненого соціялізму» 1970-х правлять «старі», далі 90-ті – знову молодечі, карнавальні, а 2000-ні більше асоціюються з «кризою середнього віку». На цьому тлі саме молодіжна культура 2000-х засвідчує цікаві психосоціяльні симптоми, які можна співвіднести з хворобою віку. Зокрема актуальности набуває симптом «хворого тіла», у якому соматичні і психічні процеси прямо відображають суспільні розлади, і будь-які соціяльні недуги провокують...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!