Оксана Форостина
Лютий 2010

Символ віри

Barack Obama, Dreams from My Father. A Story of Race and Inheritance, Three Rivers Press, New York, 2004.
Barack Obama, The Audacity of Hope. Thoughts on Reclaiming the American Dream, Three Rivers Press, New York, 2006.
«Barack Obama’s Inaugural Address», The New York Times, 20.01.2009.

«Нехай дізнаються наші нащадки, що у розпал зими, коли могли вижити лише надія і гідність, перед лицем спільної загрози всі встали як один – із міста і з селища – їй назустріч».

Ці слова Томаса Пейна, написані взимку 1776 року, Барак Обама цитував на завершення своєї інавґураційної промови. Томас Пейн написав їх, коли США виборювали свою незалежність, і саме з тою важкою зимою Обама порівнював фінансову кризу, кризу, на тлі якої відбувалися остання фаза передвиборної кампанії, власне вибори та вступ нового президента на посаду.

Ця історична алюзія навряд чи була потрібна для драматичного ефекту. Масштаб події вражав і без того. Ця алюзія була потрібна, аби «обнулити» рахунок, повернути американців до цінностей спільноти, пов’язати оголошену Обамою «нову еру відповідальности » зі священним часом американського міту – епохою батьків-засновників, виправдати в основі своїй протестантський патос цілої промови: «Джерело нашої впевнености в тому, що ми знаємо: Бог закликає кожного визначити свою долю».

Сьогодні будь-яке зіставлення українських президентських виборів 2004 року з американськими 2008-го видається якщо не наївністю, то знущанням. Але трохи більше як рік тому знайомий американець, спостерігаючи по CNN тріюмфальне завершення виборів, замислено припустив, що ця картинка дуже нагадує нашу помаранчеву революцію.

На той час таке порівняння вже не було однозначним компліментом (до слова, мій знайомий – переконаний республіканець із Техасу, аж ніяк не прихильник Обами), у цьому порівнянні було закладено припущення, що тріюмф може завершитися подібним розчаруванням.

Але воно підтверджувало інше, куди тривкіше спостереження: людям в усьому світі допомагає жити надія.

США ще не мали президента, настільки здатного зрозуміти Україну, як Барак Обама. Але, здається, цього не розуміють у самій Україні. Принаймні, кандидати у президенти України під час щойно завершених виборів інтерес до Обами виявляли хіба що у вигляді силкувань перейняти котрийсь із елементів його переможної кампанії. Ймовірно, «обамоподібність» була для політтехнологів головним арґументом, що мав переконати замовника у перевагах їхніх послуг. Споглядати це жалюгідне навіть за українськими мірками видовище було водночас смішно й ніяково, мов дивитися індійське кіно. Це з естетичного боку. Психологічно спроби кандидатів стати «веб2.0-ними » виглядають як типовий випадок карґо-культу (зауваженої в Меланезії та Мікронезії рефлексії острівногоплемені на зіткнення із західною цивілізацією). Мешканці острівця під назвою «український політикум» від цивілізованого світу ізольовані такою ж мірою, як мешканці Нової Ґвінеї в середині минулого століття. Вони не розуміють, що Обама став президентом США не тільки тому, що зумів скористатися з можливостей інтернету, а тому, що мав що сказати. Імітуючи форму, українські «обамоподібні» політикине розуміли змісту. Вірили в інструментарій, але не мали візії.

Схожа ситуація була із розумінням зовнішньої його політики. Проблема не в передбачуваних побоюваннях, що Обама, на відміну від республіканців, жорсткіше налаштованих щодо Росії і, як можна було припустити, лояльніших до України, шукатиме компромісу, зокрема й ціною України. Проблема в тому, що в межах цього стереотипу складалися подальші судження та оцінки.

Республіканець Буш-молодший свого часу зазирнув ув очі Путінові й щось там побачив (здається, душу). Демократ Барак Обама під час візиту в Москву зумів повернути всемогутнього ВВП в образ того сіренького, вбраного в поганий костюм незграбного чиновника, в якому 1993 року він уперше потрапив в об’єктиви. В Україні так заповзято обсмоктували...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!