Микола Рябчук
Грудень 1997

Тексти не ангели

Володимир Цибулько. Ангели і текс­ти. — Київ-Львів: Нова література, 1996.- 158 с.

Рецензію на нову книжку Воло­димира Цибулька «Ангели і тексти» можна було б почати у його власно­му стилі приблизно так: «Кльовий чувак Цибуля задирдичив нову бодягу стіхов, від якої приторчать і потащаться усі київські ханурики. Смайл на фізії, квещен у шарабані, забойний стьоб і, вобщє, море кайфу».

Але стиль, як і людина, буває оманливим. Цинік і пофігіст, від яко­го балдіють фанати на молодіжних тусовках і шаліють функціонери на зборах офіціозної СПУ, є насправді істотою досить лагідною, миролюб­ною і навіть сентиментальною. Він із тих, хто ховає «квітку в рукав», хто переживає «цинізм як наслідок нез­дійсненного», і хто почуває знайо­мий усім поетам «щем у грудях» — «птаха що все болячіше покльовує». Він, вочевидь, має якісь підстави вважати, що його «віра в доброту і порядність трахнута як сирітка», і переконувати себе в тому, що «всіх ошукують і не ти перший і весь світ ніша для смітника». Як на циніка й хулігана, однак, він буває занадто щирим і навіть зворушливим:

яким же синім полум’ям згоріло

усе що клеїв наче ластівка гніздо

але таким багном заткалось горло

що не прокричиш від болю

такого холоду набилося в хребет

такою кров'ю сповнилися вени

таке коріння вирвалось з землі

котрої не було

жив закорінений в сподіванку

а та сподіванка так швидко

перейшла в прокляття

ще швидше ніж любов у

ненависть

ще глибше ніж затаєна пімста

Справжні циніки й нігілісти не пишуть віршів — вони просто жи­вуть і, в крайньому разі, щось там се­ред своїх прибічників-пофігістів проповідують. Під цим оглядом їхнє диявольське поріддя на диво подібне до поріддя ангельського — до святих і блаженних, які теж нічого не пишуть, хоч і з інших, відповідальніших, сказати б, причин.

Писання віршів, навіть розпачли­вих, навіть позірно-нігілістичних, це все одно акт культури, це виклик хаосові й приборкання ентропії. В одному з есе, долучених до рецензо­ваної тут книги поем, Цибулько говорить про це досить точно і, як на «пофігістського» поета, несподівано відверто: «Культура як синонім доброти і є в кінцевому результаті єдиним виявом історичної незнищенности як процесу, хоча сама історія очевидно починається там, де починається нищення. Між хвилями почергово чи футуристичного, чи архаїчного насилля раптом пере­магає той, хто принесе гасло самов­досконалення і доброти. (...) Спротив спротиву і плід спротиву. В європействі ідеал архаїзму був замінений ідеалом самопоглиблення, в американізмі ідеал футуризму був замінений ідеалом перетворення».

Цибулькова позиція є радше стоїчною, ніж цинічною, — «культ спротиву, а не сили», «плекання самодостатности», «апатея» (нечут­ливість), а не «апатія» (байдужість, що, власне, походить від тої ж таки давньогрецької «апатеї»). «Апатея не просто невразливість, — пояснює ав­тор, — апатея — героїчна суворість, апатея — стан духу, що здатен виник­нути тільки в ієрархизованому сус­пільному тлі. Апатея по своїй при­роді не бунт, а дбайливе освоєння і підпорядкування. Стан, що мав би проголоситись саме заблуканою культурою, не готовою ще зробити спротив своїм культом».

«Апатеєю» названо перший роз­діл книжки, що є, власне, вінком сонетоїдів (досить рідкісною, як на розхристано-хуліганистого Цибуль­ка, формою). Апатеєю є, судячи з усього, стан душі, до якого Цибульків ліричний герой прагне у своєму напускному філософському стоїцизмі, обтяженому, з одного боку, надмірною любов’ю й прив’язаністю до нефілософських речей і явищ, а з іншого — суто мистецькою гординею і суто юнацькою задерикуватістю. Отож, «знов із тексту втікає смирен­ня, — скаже поет наприкінці книж­ки. — І всякий священик, позираючи на щойно зарослі кукси втраченого «Я», поглядом шукає сходів до неба. А сил виявляється рівно на те, щоб вийти на Чернечу й померти в надії бути похованим поряд з могилою...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!