Олександр Бойченко
Жовтень 2010

Теорія і практика прикордоння

Біженці-косовари на кордоні з Македонією (1999)
Світлина Говарда Дейвіса (www.eye-camera.com).

Krzysztof Czyżewski, Linia powrotu. Zapiski z pogranicza, Sejny: Pogranicze, 2008.

Уявляю собі, з яким захватом я прочитав би книжку Кшиштофа Чижевського десь так на початку 2005 року. Яким актуальним для України, яким необхідним у тодішній українській ситуації видалося б мені все, що автор пише про прикордоння і долання кордонів, про культурне багатоголосся і діялог з Іншим, про позбавлену колоніяльних комплексів провінцію і позбавлені націоналістичних афектів пошуки коріння, про Центральну Европу як передусім Европу (або навіть Европу передусім) і Україну як усе-таки Центральну Европу. Вже сама назва – «Лінія повернення» – з її алюзією на чернівецький меридіян Пауля Целяна мала б налаштувати мене, чернівчанина, на ейфорійний лад, на мрії про інші Чернівці, іншу Україну, іншу Европу...

Але у 2005 році книжки Чижевського ще не було, а в 2010-му проблеми внутрішньоевропейського діялогу нас уже практично не стосуються. Що ми Европі, що Европа нам? Нам тепер доречніше буде – у контексті розмови про Іншого – вчитуватись, наприклад, в «Інший світ» колишнього совєтського в’язня Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського, бо поки ми розводили демагогію про соборність і унікальне українське розмаїття, виявилося, що наша «лінія повернення» саме до того іншого, совєтсько-азійського уніфікаторського світу й веде – світу, в якому «можна втратити віру в людину і в сенс боротьби за те, щоб їй було краще на землі».

Втім, до кого як, а до Кшиштофа Чижевського жодних претензій бути не може: він якраз належить до тих найпослідовніших романтиків «школи Ґедройця», що доклали максимум зусиль, аби витягти українського бегемота із совкового болота. Не їхня вина, що й бегемот, і болото виявилися завеликими. І сама по собі книжка Чижевського через нашу поразку гіршою, звісно, не стала. Тому я зовсім не стверджую, ніби читати її немає сенсу: її лише немає сенсу читати, так би мовити, з думою про Україну. Якщо ж від так званої України спробувати абстрагуватися (а дорослий читач урешті-решт мусить навчитися абстрагуватися від фантомних об’єктів), то у «Лінії повернення» можна знайти цілий пакет етики й естетики, цінної інформації, цікавих спостережень, а також приводів для дискусії. Причому, я особисто, читаючи Чижевського, надискутувався досхочу не так із автором, як із самим собою.

Оскільки вже промайнуло слово «романтик», то, мабуть, варто на мить зупинитися задля короткого пояснення. Було б вершиною непорозуміння вважати автора «Лінії повернення» некритичним ентузіястом чи наївним мрійником із головою у хмарах. Ні, по-перше, Чижевському йдеться (відкрито – в есеї «Час провінції») про витоки романтичної філософії, про «романтизування» дійсности, під яким він – слідом за Новалісом – розуміє надавання звичним речам таємничого вигляду, речам знаним – гідности незнаних, скінченним – видимости безконечних, а в підсумку – про повернення світові його первісного, вищого сенсу. Очевидно, ця схильність до «романтизування» не в останню чергу і дозволяє Чижевському так добре відчувати центральноевропейську плутанину взаємних образ, злочинів і кар та, рішуче залишаючись на боці демократії і прав людини, пам’ятати, що у спільному проживанні багатьох народів на малих територіях іноді виникають проблеми, трохи складніші за пласкі уявлення про світ вихованих на ідеалах французького Просвітництва брюсельських бюрократів.

По-друге, Чижевський, як і свого часу Ґедройць, перш за все є практиком. Його тексти, за словами автора передмови до «Лінії повернення» Павела Гілє, не мають нічого спільного з риторичними голосіннями «шляхетного гуманіста над занепадом світу», бо тексти ці постають не як теоретичні міркування про переваги толерантности й діялогу, а як наслідок щоденної, переважно рутинної праці. Збирати мультикультурні конференції та фестивалі – можна і треба, але значно важчим і...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!