Микола Рябчук
Грудень 2016

Теперішні праві тенденції демонструють кризу світосистеми

Явища так званої нової демократії, які ми тепер спостерігаємо, — це, на мій погляд, симптоми набагато серйознішої хвороби, що починається ще з періоду модерности, з великих географічних відкриттів та поступового розшарування світу на успішніші держави й народи, які вириваються вперед, і решту, які вже не мають шансів їх наздогнати та вирівнятись у розвитку.

Про кризу світосистеми

Історично завжди були народи менш чи більш успішні в своїх суспільно-економічних досягненнях. Із плином часу хтось виривався вперед, хтось занепадав, але щойно в епоху модерности домінування одних над другими стає структурно обумовленим і відтак непорушним. Тобто з’являється те, що Валерстайн називає світосистемою.

Cаме світосистема як сталий комплекс чинників, які самі себе підтримують і відтворюють, поглиблює глобальну нерівність. І все, що бачимо нині: і сплеск міґрації, і радикалізація ісламського світу, і загрозливі успіхи крайньо правих, нативістських і популістських сил в Европі й Америці — усе це є реакцією на системну нерівність. Фактично це глобальний replay тієї драми, яка починалася ще в XІX столітті і яку Маркс описав як конфлікт між працею і капіталом, між імущими, статки яких зростають, і неімущими, злидні яких поглиблюються. Тоді, на щастя, з’явилися соціял-демократи, які врятували світ, можна сказати, від більшовизації. Вони якоюсь мірою залагодили той структурний конфлікт між працею та капіталом, створивши механізми соціяльного протекціонізму й вирівнювання, — все те, що ми нині називаємо суспільством «рівних можливостей» та «загального добробуту». Насправді вони не вирішили проблеми, а лише випхали її за межі першого світу. І тепер ми, так би мовити, пожинаємо плоди цього «випихання». Подібні тенденції не є кризою того, що ми називаємо глобалізованим світом, це криза ліберально-демократичного світоустрою, який не є поганим, а просто є непослідовним.

Про глобалізацію

Якщо ми трактуємо глобалізацію як певну суму технологічних та інституційних досягнень, то, безумовно, вона відбулася. І світ функціонує на цих глобальних рівнях. Принаймні це стосується значної частини людства.

Але вона водночас поглиблює відчуження іншої частини світу, де абсолютно жодні процеси залучення не діють і, відповідно, та частина людства не бачить там від глобалізації жодної вигоди, а навпаки, лише потерпає від споглядання чужих успіхів і власних невдач. Це також загострює проблему на рівні ресентименту. Для прикладу, звідки весь цей ісламський екстремізм? Безумовно, від ресентименту. Глобалізація — палиця із двома кінцями.

Ліберальна демократія як вирішення глобальних проблем

Як на мене, перший світ себе знищує та компрометує, бо не сповідує належно і послідовно власних принципів. Ліберальна демократія передбачає дотримання чотирьох підставових свобод, яких насправді на глобальному рівні немає й близько: ані вільного обігу інформації, ані вільного руху товарів і капіталів, ані, тим більше, робочої сили. Ліберально-демократичні принципи неможливо реалізувати у внутрішній політиці, бо справді вільна торгівля, без жодних винятків і тарифних обмежень, а тим більше вільний, по-справжньому конкурентний, тобто відкритий на світ ринок робочої сили відразу зруйнували б так зване суспільство загального добробуту. Адже весь західний welfare state є абсолютно штучним утворенням, заснованим на системній дискримінації решти світу — через контроль за капіталами, маніпулювання тарифами, а головне — усунення реальної конкуренції з ринку робочої сили. Але так само неможливо реалізувати ліберально-демократичні принципи і в міжнародній політиці, бо там їх підпорядковано так званому прагматизмові, партикулярним інтересам окремих держав. Західний світ, який зраджує власні принципи, підпорядковує цінності інтересам, рубає, образно кажучи, гілку, на якій сидить. По-перше, дискредитує задекларовані і начебто сповідувані ним ліберально-демократичні засади, даючи підстави всім диктаторам звинувачувати Захід у лицемірстві. А по-друге, підтримує і поглиблює наявні в модерному світі структурні деформації та глобальну нерівність (нерівність не в сенсі добробуту, а саме в сенсі можливостей).

Вихід із цієї ситуації, на мій погляд, неможливий, тому що ми зайшли задалеко. Комуністична утопія, спроєктована на майбутнє, пропонувала вихід в ідеї загальної рівности, проте шляхи втілення цього проєкту виявилися катастрофічними. Консервативна утопія, спроєктована на минуле, пропонує вихід у компартменталізації, тобто відособленні від глобалізованого світу і плеканні так званих «традиційних цінностей». Втілення цього проєкту буде не менш катастрофічним. По-перше, тому що він не вирішує структурних проблем сучасного світу і навіть не претендує на їх вирішення. А по-друге, тому що послідовне втілення цього проєкту вимагатиме резиґнацї з ліберально-демократичних засад не лише на практиці, але й на нормативному рівні. А це означає неминучу фашизацію сьогоднішніх правих, нативістських, популістських режимів — загалом усе те, що історично ми вже проходили з вельми сумними наслідками.

Теоретично я міг би розраховувати на реалізацію ще однієї, найпривабливішої, як на мене, утопії – альтерглобалістської, чи, краще сказати, екологічної (у широкому значенні цього слова). У найзагальніших рисах вона вимагала б існування відповідального глобального уряду чи принаймні консенсусу національних урядів із трьох підставових питань:

прийняття екологічних засад, зокрема мінімізації споживання, бо людство, передусім перший світ, поводиться під цим оглядом абсолютно безвідповідально. Здійснити це можна було б через механізм проґресивного оподаткування: чим більше споживаєш, тим більше платиш податків за дедалі вищою податковою шкалою;

боротьба із глобальною корупцією та відмиванням брудних грошей, адже відомо, що кошти, вкрадені у третьому світі, відмиваються й осідають у першому, і це не лише поглиблює злидні та корупцію в країнах третього світу, а й робить будь-яку допомогу їм неефективною; так само рішучіше й беззастережніше слід накладати санкції на всіх тамтешніх корупціонерів і порушників прав людини;

зліквідування всіх штучних тарифів і справді вільна торгівля, адже саме за допомогою всіх цих тарифів перший світ тримає у злиднях країни третього світу; у перспективі ми мусили б поступово перейти також до вільного й справді конкурентного глобального ринку робочої сили – як останнього й вирішального кроку у рятівному для світу напрямку.

Жоден із цих трьох пунктів, однак, не виглядає здійсненним – ані сьогодні, ані в осяжній перспективі. У світі домінують еґоїзм, парохіялізм та інфантильне небажання думати й поводитися відповідальніше. А це означає, що ми й далі скочуватимемося у ситуацію, яку доволі проникливо описав Жан Распай понад сорок років тому в романі «Табір святих». У цій антиутопії змодельовано ситуацію глобального катаклізму, коли мільйони людей із третього світу вирушають на захоплених кораблях до узбереж Европи, Америки та Австралії, спричиняючи своєрідну ланцюгову реакцію — глобальний екзод — і ставлячи уряди першого світу перед дилемою: або вжити супроти прибульців військову силу, зраджуючи власні ліберально-демократичні принципи, або ж віддати власну цивілізацію (з усіма її шляхетними принципами) на розтерзання «варварам».

Щодо України, то вона має амбіції пробиватися до першого світу, але, як бачимо, уже немає куди пробиватися. Звичайно, ми стаємо частиною тієї самої проблеми, бо поділяємо проблеми і першого, і третього світів. І це, вважаю, найгірша ситуація.

Авторизований матеріял підготовано на основі доповіді Миколи Рябчука під час дискусії «Світ на порозі антиглобалізації? Нові виклики демократії», що її часопис «Критика» і Центр польських та европейських студій НаУКМА організували 8 грудня. Підготувала Оксана Купер.

Усю дискусію можна послухати як авдіо-подкаст тут.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!