Франк Сисин
Жовтень 1998

Тінь голодомору

Відколи зруйнувався Совєтський Союз і почалося оприлюднення ар­хівних матеріалів, минуло відносно небагато часу — і тільки цим можна пояснити, чому дослідники віддають перевагу радше пошукові нових фак­тів, а не спробам синтезу; вивченню окремих подій совєтської історії, а не дослідженню складних загальних питань, серед яких і природа російсько-українських відносин. Крім то­го, завдяки унезалежненню росій­ської та української держав для них обох злободенним стало написання національної історії, а не перегляд відносин двох народів і культур у рамках Совєтського Союзу. До того ж, припинення наукових контактів і навіть обміну літературою знеохочує до дискусій між двома історіографіями, що постали після розпаду єди­ної совєтської.

Ця стаття має за мету, порушив­ши деякі питання російсько-україн­ських стосунків у контексті голодо­мору 1932-1933 років, заохотити по­дальше обговорення, не обмежую­чись простим викладенням фактів.

1.

На відміну від таких подій совєтсь­кої історії, як чистки, пакт Молото­ва-Ріббентропа чи масові страти в Катині, що віддавна становили інте­рес для науковців і громадськості по­за межами Совєтського Союзу, голо­домор 1932-33 років був певною мі­рою обійдений увагою. Та водночас, мабуть, жодна з них не перестала бу­ти «білою плямою» так швидко, як він.

Предметом зацікавлення на За­ході голодомор став головно завдяки активності української діаспори нав­коло відзначення його п’ятдесятої річниці в 1983 році. Кінофільм «Жнива відчаю», резолюція Конгре­су США та діяльність його спеціаль­ної комісії з цього питання, а також Міжнародна комісія для розслідуван­ня голодомору в Україні привернули до нього громадську увагу, а моногра­фія Роберта Конквеста «Жнива скор­боти» та публікації Джеймса Мейса ввели голодомор у науковий обіг.

Для української діаспори факт го­лодомору був з 1930-х до 1990-х років об’єднавчим чинником. Вороже на­лаштовані до совєтського ладу укра­їнці вказували на нього як на доказ кримінального та антиукраїнського характеру совєтського режиму, покладаючи відповідальність за цей зло­чин на московський уряд — комуніс­тичний і російський. Наука з голодо­мору полягала в тому, що тільки неза­лежна Україна може бути гаранто­вана від повторення таких трагедій.

Совєтський уряд відмовлявся ви­знати самий факт голоду, а вже свою відповідальність за нього й поготів. Тому всі дискусії навколо голодомо­ру перетворилися на ідеологічне протистояння. Вказуючи на впливо­вість у колах української діаспори правих націоналістів та на співпрацю декого з українців із нацистами під час Другої світової війни, совєтська влада твердила про незаконність українських національних прагнень, а антисовєтські заяви діаспори, зо­крема й щодо голодомору, називала фашистською пропагандою.

Водночас українці в діаспорі вба­чали в голодоморі важливий аргу­мент, який допоможе захитати сте­реотип «українців» як мучителів (колаборантів, погромників), а не мучеників. Він відігравав велику роль і в полеміці між правими та лі­вими: адже, якщо вважати Совєтсь­кий Союз таким самим злом, як і на­цистська Німеччина, всі розмови про східний фронт під час Другої світо­вої війни набирають дещо іншого забарвлення. А ще дебати навколо голодомору дещо прояснили причи­ни того, чому деякі українці не були надто лояльні до Совєтського Союзу в 1941 році (ба навіть сподівалися від німецького правління якоїсь полегші), а також бруталізації та демора­лізації населення України напере­додні війни.

В СССР говорити про голодомор стало можливим тільки в період гласності наприкінці 80-х років. Уперше це питання порушили в Москві, однак у 1989 році воно викликало широку громадську реак­цію в Україні. Нагадування про го­лодомор набуло тих самих функцій, що раніше в діаспорі: стало чинни­ком самоототожнення та єднання українців, які мріяли про незалежну українську державу. Дедалі ширші верстви населення України почина­ли розуміти облудність совєтської пропаганди в багатьох питаннях, і...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!