Олексій Шевченко
Січень 2002

Україна і Мішель Фуко: діялог про владу

Постійний інтерес до філософії Мішеля Фуко в сучасній Україні (як, утім, і в Росії, де вийшли вже майже всі основні праці французького мислителя, а рецепція його ідей в академічних колах відбулася набагато раніше, ніж у нас) вочевидь зумовлена певною суспільною потребою. То чим живиться така зацікавленість? Який досвід пострадянської людини перегукується з сюжетами філософських епопей Фуко?

Безумовно, це тематизація Влади, що поряд із концептами «смерті Людини», «диспозитивів сексуальности», стала ідентифікаційним кодом філософа на сучасному ринку ідей. Усеприсутність Влади в радянському соціяльному просторі, не до кінця з’ясований характер так званої «посткомуністичної державности» пояснює, чому саме Фуко став культовою постаттю у субкультурі критично налаштованих інтеліґентів, ідолом філософів-естетів, що ставлять «гострий гальський смисл» набагато вище ваговитої банальности «похмурого германського генія». Ім’я Фуко поряд з іменами маркіза де Сада та його сучасних коментаторів (Жоржа Батая, П’єра Клосовскі, Моріса Бланшо) стало перепусткою у постмодерністську еліту для пострадянських марґіналів.

Розмірковуючи про хвилю «фукоманії» в інтелектуальному просторі СНД, не можу позбутися відчуття, що ця надпопулярність французького мислителя є плодом глибинного нерозуміння: насправді за схожими термінами криються цілком різні філософські світи, і немає нічого менш суголосного досвідові радянського «підпільного» інтелігента, ніж Фуко і той ідейний ґрунт, на якому виростала його думка. В цій інтеліґентській уяві Фуко постає буквально параноїком ідеї Влади, який убачав її примари в усіх виявах людської діяльности й людського життя, аж до сексуальних практик, подібно до того, як Лютер усюди бачив чорта. Ці проекції побудовані на типовому перенесенні соціяльного досвіду «тотальної владодії» (Мамардашвілі) без усякого прагнення зрозуміти, що витворена в уяві картина не має нічого спільного з думкою самого Фуко. Цей культурний образ можливо зіставити скорше з яким-небудь «лівим», революційним або дисидентським дискурсом. Наприклад, із поглядами Ролана Варта, для якого Влада гніздиться в «найтонкіших механізмах соціяльного обміну». Тимчасом Фуко будував свою філософію як послідовну антитезу лівій Утопії й утопічному мисленню взагалі. Його концепція Влади полемічно спрямована проти примар «репресії» та «панування», без яких лівий дискурс виявляє свою внутрішню порожнечу. Власне, всі дослідження філософа є послідовною деконструкцією лівої мітотворчости.

Ця послідовність дозволяє реконструювати за його працями об’єкт, від якого мислитель відштовхувався теоретично, й об’єднати типологічні риси численних утопічних проектів у єдиний Метадискурс. Риси цього лівого Міту можна представити так:

  1. Наявність базової опозиції Безпосереднє/Штучне (власне сфера влади як насильства і поневолення). Ціннісне акцентування Безпосереднього як ідилічного царства свободи має очевидну руссоїстську основу. Принцип Влади засадничо розміщено зовні щодо нормального та природного людського буття (ремінісценції образів Золотого Віку) і тлумачено як насильницьке порушення природної норми. «Людина народжена вільною, але всюди вона в кайданах» – ця початкова фраза «Суспільного договору» є ключовою для наступних соціяльних утопій і може правити за епіграф до них. У кожному конкретному утопічному проекті образ «Безпосереднього» по-різному модифікується: він може проектуватися на якийсь соціяльний прошарок – селянство (зв’язок із мітологемою Землі як універсального природного родючого лона), пролетаріят (через його причетність до квазіприродних циклів Виробництва), на статеві характеристики – жінку (аналог Матері-Природи), гомосексуаліста (міт про його особливу фізіологію, яка робить гомосексуальний контакт чимось «природним»), людей узагалі в їхній природній, «організмовій» даності (утопії про «розкріпачений Ерос» і різні версії «сексуальної революції»), на етнокультурні особливості (дикунів як ідеальне втілення...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!