Григорій Грабович
Квітень 2012

Українська література та Европа: апорії, асиметрії та дискурси

Мета цієї розвідки – розглянути українську літературу та її европейські зв’язки у розлогій історичній перспективі (longue durée), бо низка ключових проблем і структур виходить на яв лише на тлі цієї широкої панорами. Спроба поєднати таке масштабне завдання з обмеженим за обсягом форматом статті є певним викликом, і тому висновки попередні. Втім, і вони можуть немало сказати про природу української літератури, яку, великою мірою, визначають саме непрості стосунки з Европою.

Вже сама парадигма Европи складна й обтяжена різноманітними конотаціями. Дискурс довкола ідеї Европи творено принаймні від кінця Другої світової війни; найвиразніше його можна простежити за декілька десятиліть перед та після заснування Европейського Союзу. Цей дискурс породив багато досліджень і коментарів: про «ідею Европи» написано десятки книжок, сотні, як не тисячі, статтей [1]. Утім, більшість розвідок (якщо оминути банальності й публіцистику) присвячено політиці й економіці, натомість інтелектуальній історії та літературі уваги перепало набагато менше. Практично обійдено специфічну проблему стосунків України з Европою; це, великою мірою, засвідчує складне становище україністики як царини: з одного боку, на Заході її традиційно представлено вузько, а з другого – упродовж майже цілого XX століття Україна була вкрай обмежена в контактах із західним світом. Протягом довгої ночі сталінізму та післясталінської совєтської доби дискурс України послідовно подавали як провінційний, а її інтелектуальні еліти нещадно винищували. За останні тридцять-сорок років на Заході відбулося певне відродження україністики, однак проблема стосунків України, а надто української літератури з Европою досі лишається недослідженою. Нечисленні публікації з цієї теми, що з’явилися після здобуття незалежности, незмінно пропонують обмежену чи вибіркову перспективу.

Подолання совєтського спадку, очевидно, потребуватиме зусиль не одного покоління. Скажімо, розвідка Леоніда Рудницького «Світовий код українського письменства» (Івано-Франківськ, 2010), попри її багатонадійну назву, насправді містить лише статті про Франка та німецьку літературу, та ще про німецькі зацікавлення інших українських письменників і критиків. Праця Дмитра Наливайка «Очима заходу: рецепції України в За- хідній Европі XI–XVIII ст.» (Київ, 1998) напозір відповідає назві (бодай самим обсягом і широтою історично- го огляду), проте майже повністю складається з переказів західних свідчень про Україну і мало уваги приділяє глибинним культурним і літературним структурам, природі (заснов засновкам та упередженням) таких зв’язків тощо. Варті уваги дві статті під однаковою назвою «Україна між Сходом і Заходом»: Івана Лисяка-Рудницького з його збірки «Essays in Modern Ukrainian History» (Едмонтон, 1987) та Ігоря Шевченка у збірці «Ukraine Between East and West» (Едмонтон, Торонто, 1996). Обидва нариси подають важливий для нас контекст (скажімо, Шевченко пропонує нову парадигму реконструкції успадкованих нами спрощень і стереотипів), але до літератури та літературних зв’язків не звертається жодна з них.

Саме формулювання «Україна та Европа» передбачає фундаментальну дихотомію, ускладнену розмаїтими ідеологічними сценаріями включення чи виключення. Хай яким інтуїтивно правильним може видаватися це протиставлення (а воно-бо спирається на тисячолітні наративи і пронизує майже всі згадані тут розвідки), його все-таки варто конкретизувати. Кожен із фігурантів і стосунки між ними гнучкі й мінливі, тож варто пильніше поставитися до їхніх трансформацій. Ракурси, запропоновані в підзаголовку – асиметрії, апорії та дискурси, – вказують на одну стратегію осмислення й дослідження; інші також можливі. Але ці підказують деконструктивістську і ревізіоністичну перспективу, яка тепер особливо на часі для української літературної історіографії, яка вивільнюється від совєтських обмежень і глибоко закорінених колоніяльних і постколоніяльних патологій.

Для початку слід би...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!