Микола Рябчук
Грудень 2004

Українська правда

Серед захоплених вигуків із приводу ненасильницького, безкровного харак­теру української революції, що про­лунали останнім часом у закордонній і вітчизняній пресі, протверезливий го­лос Мирослави Гонгадзе у «Wall Street Journal» (22 грудня 2004) залишився майже непоміченим. Дарма що вдова загиблого журналіста вельми доречно нагадала про досить високу ціну, яку українське суспільство заплатило за право залишатися незалежним від авторитарної держави та, врешті, за мож­ливість узяти цю державу під контроль і трансформувати її в ліберальну демократію. Вона нагадала, що безкровне падіння режиму було не таким уже й безкровним: воно коштувало життя її чоловікові Георгію та його донбасько­му колезі Ігореві Александрову, одному з лідерів Руху Михайлові Бойчишину та непоступливому В ’ячеславові Чорноволу... «Всі ці люди, – написала Ми­рослава Гонгадзе в статті під промовис­тою назвою «Українська правда», – пожертвували своїми життями, щоб дати шанс Україні називатися сьогодні демократичною державою».

Цей шанс, однак, може бути знову змарновано, як це вже трапилося тринадцять років тому, якщо суспільство не усвідомить належним чином ціни, заплаченої за власну свободу, – ціни, що вимірюється не лише десятками вбитих та доведених до «самогубства», а й сотнями побитих і фізично покалічених, тисячами понівечених морально, мільйонами обікрадених, обдурених і принижених. Усвідомлення тієї ціни неминуче тягне за собою потребу відповісти на одне питання: а хто, власне, витворював цю систему, хто віддавав і виконував злочинні накази, хто лупцював студентів, фальшував вибори та підкладав вибухівку в штаби опозиції, хто розкрадав цю державу і хто з розумним виглядом виправдовував це свавілля у провладних медіях?

Суспільство має поіменно пізнати не лише всіх своїх героїв, а й усіх своїх негідників.

Примирення – гарне слово, і добре, що воно написане на прапорі Віктора Ющенка та його прибічників. Ідея «грубої риски», підведеної під «проклятим минулим», не така вже й погана, беручи до уваги, що майбутнє для всіх нас є набагато важливішим і що кепський мир справді ліпший від доброї війни. В певному сенсі ми всі виявилися заручниками терористичної держави – озброєної та беззаконної, а тому вкрай небезпечної. Чи можливі переговори, а надто компроміси з терористами – питання складне, і, вочевидь, тут годі сподіватися однозначної відповіді. Ризикну, однак, припустити, що навіть заради одного заручника терористів варто відпустити - можливо, навіть із. загарбаним добром, але вже напевно без зброї. Умови капітуляції чи, власне, «компромісу» можуть бути в тій чи тій конкретній, ситуації різними, та його межі, його «коридор», гадаю, визна­чають два постулати. З одного боку - усвідомлення абсолютної вартости кожного людського життя, з другого — визнання неприпустимости будь-якого примирення та «співпраці» з терористами; можна дозволити їм утекти, але не розгрішити їх і не звільнити від подальшого переслідування, від кримінальної та моральної відповідальности.

Амністія іде на користь суспільству, якщо їй передує усвідомлення злочину та публічне каяття, інакше ми отримуємо амнезію — забуття скоєного, і, водночас, індульгенцію на нові злочини. Саме це сталося 1991 року, коли компартія зіграла роль офірного цапа нібито-переможної нібито-революції. Її «заборона» була головно символічним жестом, а не реальним учинком, – таким собі симулякром, публічним спаленням давно вже порожньої та струхлявілої зміїної шкіри, покликаним відволікти увагу від реального переміщення і перевтілення посткомуністичного гаддя — партійної, каґебістської та іншої номенклатури. Українське суспільство заплатило зависоку ціну за всою наївність, аби знову повторювати ту саму помилку.

Ющенко досить чітко пояснив, як він бачить економічну амністію: жодної реприватизації, жодного перерозподілу власности не буде, якщо всі олігархи, котрі за безцінь хапонули державну власність, сплатять її реальну ціну. Це, власне, й буде актом їхнього каяття і відтак...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!