Всеволод Речицький
Березень 2017

Українській Конституції бракує етосу капіталізму

Уже тридцять років поспіль я фахово займаюся проблематикою конcтитуціоналізму. Це дає можливість сприймати його як феномен культури, який існує в низці країн в органічному стані (головною мірою це країни Західної Европи, а також США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія тощо), а в решті держав — у стані, який більш-менш формально скопійовано із західних моделей та зразків. На жаль, Україна належить до другої групи конституційних демократій. Іще 1992 року в Україні існував проєкт Конституції, подібний до тієї, яка є чинною нині. Уже тоді в Києві проводились обговорення проєкту Основного Закону за відносно закритими дверима, куди запрошували фахівців із Західної Европи та США.

Пригадую, як один із запрошених фахівців, професор Ґреґорі Стентон (США), казав, коментуючи відповідну статтю про свободу слова, що проєкт української Конституції нагадує… «мрію тирана». Наші правознавці на чолі з професором Леонідом Юзьковим, звісно, тоді з цим не погоджувалися. Але чому я згадую про це саме тепер? Мабуть, тому, що вже тоді в Україні спостерігалося критичне ставлення до Основного Закону.

Я брав участь в обговореннях такого штибу як критик, така собі «біла ворона» від громадянського суспільства, конституційний експерт від марґіналів, зокрема від Харківської правозахисної групи. Тобто ще відтоді у мене почало формуватися переконання в тому, що в Україні в цій царині щось робиться суттєво «не так».

Загалом ідеться про те, що якщо в країні немає повномасштабного капіталізму, то їй не потрібна й конституція, оскільки вона є тим типовим документом, який необхідний для розвитку держави послідовно капіталістичного типу.

Критика вітчизняної Конституції

Уже в процесі роботи над поліпшенням фінального варіянта Конституції України в лютому 1996 року на міжнародній конференції в Гуті (Івано-Франківська область) окремі юристи намагалися звернути увагу професійної спільноти на те, що в тексті проєкту Основного Закону не закріплено свободу народу як вищу цінність.

Майже всі класичні конституції — основні закони старих демократій — закріплюють норму про народ або націю, яка проголошує себе вільною. Адже саме свобода народу дає можливість громадянам тієї або тієї країни на свій страх і ризик бути по-справжньому активними й відповідальними, починати якийсь бізнес, поринати в творчі авантюри, здійснювати неповторні життєві проєкти.

Завдяки реальній свободі народу творча самореалізація індивіда здійснюється в найширших масштабах. Водночас у країні підносять ідеї індивідуалізму, критичного ставлення до довкілля, вільного ринку й майже нічим не обмеженої свободи договору. Як наслідок, швидко починають розвиватися підприємництво, соціяльна комунікація, спілкування і взаємодія всіх із усіма. Тобто «свобода народу» — це далеко не просто красиві слова. На жаль, попри всі застереження юристів, які мислять по-сучасному, наш конституційний процес пішов іншим шляхом. Укотре сталося не так, як гадалося.

Зокрема, в підсумковому проєктному варіянті Основного Закону України члени Робочої групи Конституційної Комісії в той час написали, що в Україні найвищою соціяльною цінністю визнається не свобода народу, а людина, її життя і здоров'я (ст. 3 чинної Конституції України).

Парадокс такої ситуації полягає в тому, що вже низку років Україна є лідером за рівнем смертности населення. Наприклад, 2013 року наша країна за цим показником посідала перше місце у світі. Із середньою тривалістю життя чоловіків і жінок у нас також велика проблема. Окрім того, у віці тридцяти років в Україні помирають учетверо більше чоловіків, аніж жінок (дані Тетяни Журженко). Своєю чергою, така статистика засвідчує стан жорстко недостатніх можливостей для самореалізації молодої людини в посттоталітарному суспільстві.

Тому нині я твердо переконаний у тому, що українці мають дуже недосконалу, майже «дитячу» Конституцію, що її написали люди, які серйозно не знали й не розуміли стандартів життя...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!