Володимир Кулик
Грудень 2014

Український націоналізм у час Евромайдану

Пам’яті Боріса Дубіна (1946–2014)

Однією з багатьох прогалин україністики, що їх наочно продемонстрували надзвичайні події минулого року, є неадекватне концептуальне й аналітичне ставлення до сучасного українського націоналізму. Панівний підхід, який звужує націоналізм до політичних організацій, що самі називають себе націоналістичними, а поширеніші, проте менш помітні вияви цього явища розглядає в рамцях націєтворення та національної ідентичности, виявився непридатним для відстеження нинішнього процесу увиразнення та радикалізації націоналізму і еліт, і мас. Фактично науковці й далі здебільшого розглядають український націоналізм як «вірування меншини», якщо скористатися відомим окресленням цього явища в книжці Ендрю Вілсона, що простежувала події перших років незалежности. Тож вони не припускають, що внаслідок націєтворення, яке стимулювала державна незалежність, націоналізм могли засвоїти більшість пострадянських українців, бодай у поміркованій чи «банальній» формі (маю на увазі концептуальне розрізнення «гарячого» й «банального» націоналізмів у Майкла Біліґа, коли націоналізм першого типу активно обстоює національні інтереси, а другий непомітно відтворює їх). Але після двох десятиліть незалежности це засвоєння стало очевидним під час народного повстання проти байдужої та нездарної держави, а згодом її поставторитарного переродження, ускладненого зовнішньою аґресією.

Щоби посприяти заповненню цієї прогалини, послухаюся поради Франка Сисина, який у рецензії на Вілсонову книжку пропонує розглядати український націоналізм як «складну картину ідентичностей, розмаїтих світоглядів і політичних організацій», де слід відокремлювати «проблеми та позиції, якими переймається вся Україна, від тих, що ними цікавляться лише невеликі групи населення». У виданій п’ятнадцять років тому книжці «Український націоналізм у незалежній Україні» я спробував описати український націоналізм останніх радянських і перших незалежницьких років, зосередивши увагу на ідеологіях і політичній діяльності еліт, але вказуючи також на їх зв’язок із настроями й ідентичностями мас. Ця подвійна орієнтація ґрунтувалася на поширеному (західному) академічному розумінні націоналізму як, з одного боку, «почуття й ідеології відданости нації та її інтересам», а з другого — «намагання підтримувати національну ідентичність за допомогою політичної дії» (згідно з означенням у «Словнику політичної думки» Роджера Скрутона). Спираючись на той давній аналіз, у цій статті я розглядаю основні зміни на різних рівнях українського націоналізму, зумовлені Евромайданом і подальшим втручанням Росії в Криму й на Донбасі.

Я й далі зосереджуватимуся на дискурсі, проте звернуся передусім не до ідеологічних брошур чи політичних програм, як п’ятнадцять років тому, а радше до постів у Фейсбуку, де нині зазвичай висловлюють і фіксують ідеології та відчуття. Такий підхід дає змогу проаналізувати відмінності й еволюцію поглядів різних більш-менш відомих і впливових людей, а потім зіставити їх із соціологічно виявленими вподобаннями всього населення чи окремих великих груп. В обох випадках я розглядатиму не лише ті висловлювання, що безпосередньо стосуються нації та її гаданих інтересів, а й ті, де національна ідентичність є тільки тлом.

Моє припущення полягає в тому, що нові теми, гасла, символи й моделі поведінки, в яких виявляється сучасний український націоналізм, виникли з політичної активности в Києві та інших великих містах, а потім поширилися на більші маси людей, на яких вплинули дискурси груп активістів і ті інституції, в яких вони діяли. Це поширення, якому дуже посприяли масові протести й російська аґресія, демонструє вплив ідеологій і дій невеликих груп на настрої та ідентичності широких мас, а отже, виявляє міцний зв’язок між двома рівнями націоналізму.

...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!