Віталій Чернецький
Вересень 2005

Українці, росіяни та Мазохів спадок

Першу версію цього есею було запрезентовано у Вашинґтоні в грудні 2000 року на щорічному з’їзді Американської асоціяції сучасних мов. А коли, підхопивши його назву та дещо перекрутивши деякі арґументи, «New York Times» використала його в досить поміркованій версії такого собі іронічного глузування з гуманітарників-інтелектуалів, до якого вдаються чимало американських газет, коли йдеться про з’їзди Асоціяції, цей текст зажив власним життям. Ба більше, пізніше статтю з «New York Times» підхопили медії з усього світу. Хоча, безперечно, це був незвичний досвід, я пишався честю пройти ту саму дорогу, що й одна з моїх учительок – Ів Кософскі Седжвік. Саме її доповідь «Джейн Остин і дівчина, що мастурбує», представлена на з’їзді 1989 року, здобула найбільший медійний розголос і стала найвідомішим випадком зливи публікацій такого типу на основі наукової доповіді. Я з повагою і великою вдячністю присвячую цей есей професорці Седжвік, прекрасній учительці та натхненниці.

«Яким є призначення літератури?» – запитує Жиль Дельоз на початку праці «Холодне та жорстоке», безперечно найвпливовішого дослідження, присвяченого Леопольдові фон Захер-Мазоху (1836–1895) за останні роки. Проте хоч які блискучі ідеї він викладає у книжці, саме це питання залишається без відповіді. Цей есей є спробою дослідити його, особливо в аспекті сприйняття Захер-Мазохової творчости й спадку в двох країнах, які в 1990-ті роки пережили безпрецедентне відродження уваги до спадку Мазоха як письменника та публічної фігури.

Ідеться про Україну та Росію. В Україні зацікавлення Захер-Мазохом виглядає логічнішим: зрештою, Львів (Lwów, Lemberg), де він народився, та Східна Галичина, де відбувається дія більшости його творів, сьогодні входять до складу України. Попри некомфортні асоціяції, які в багатьох може викликати Захер-Мазохове ім’я, він цілком може виявитися найзнанішим у світі сином Галичини. Отже, мабуть, не випадково українські проєкти, що апелюють до його спадку, – від наукових до провокативних – можна схарактеризувати як творчі й критично налаштовані, а подекуди й такі, що стимулюють постійну дискусію.

Натомість сплески зацікавлення Захер-Мазохом у Росії набували дедалі химерніших форм, витворивши особливий сплав аґресивної імперіялістичної мітотворчости й сліпоти до чималої низки рис його творів (а то й цілковитого її заперечення), яку я схарактеризував би як приголомшливу та справді мало не «перверсивну». Прикриваючися науковим «експертним дискурсом», Мазохові тексти прирекли на дуже вибіркове й маніпулятивне застосування, що, перефразовуючи Дельоза, може потребувати і критичної, і клінічної уваги. Звісно, оглянути все розмаїття російських синдромів і неврозів, пов’язаних із Мазоховим іменем, на сторінках цього есею практично неможливо. Тому я лише спробую окреслити кілька відомих фактів чи симптомів, сподіваючися, що цей есей спровокує відгуки, які й складуть власне діягностичний проєкт. Хоча хронологічний наратив цього есею зупиняється на 2000 році (коли безпосередню увагу до Захер-Мазоха в Україні та Росії заступають інші «примхи»), я впевнений, що культурна політика наступних років лише підтримала наведені тут арґументи.

Почну з невеличкого епізоду. На початку червня 2000 року весь Київ був заклеєний плакатами із зображенням тодішнього президента США Вільяма Джеферсона Клінтона, який грав на саксофоні. Плакат уміщував такий текст: «Фонд Захер-Мазоха представляє: Біл Клінтон – Останні гастролі в Києві». За кілька днів Клінтон справді приїхав до Києва з останнім візитом на посаді керівника держави. Я не знаю, чи він помітив ці плакати й чи зрозумів український напис, але кияни та гості столиці (поміж них і автор цих рядків) були вражені. Хтось мудрий так добре приклеїв плакати до рекламних щитів, що всі спроби міліції зірвати їх виявилися марними, і плакати провисіли ще принаймні декілька тижнів.

Обклеювання плакатами центру Києва було на сьогодні чи не найуспішнішою акцією «Фонду Захер-Мазоха» (чи просто «Фонду Мазоха...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!