Михайло Мінаков
Березень 2003

Університет: криза ідентичности

Опис проблеми

Воля пізнавати є незаперечним фактом людського життя, але суспільне її інституювання відбулося доволі пізно, – принаймні, після виникнення держави. Школи й чесноти навчання з’являються там, де воля до влади вже сформувала державні структури. Тобто воля до знань вторувала інтересам влади і проявлялася почасти як окрема їхня форма.

В різних культурах і в різні часи вона набувала інституційної форми по-різному. Скажімо, в Китаї школи не перетворювалися на складніші установи, зберігаючи важливість стосунків «Учитель – Учень». На европейському Заході освітні інститути розвивалися інакше: освіта не тільки ставала ресурсом державного апарату чи механізмом отримання соціяльного статусу, а й сама набувала розвитку як певний апарат зі своєю ієрархією. Воля до знання, котре за своєю природою – у чистій найвищій формі – не має жодного утилітарного інтересу, крім власне пізнання, інституювалася у вигляді організації зі складною соціяльною ієрархію, яка вибудовувалася з претензією на походження з раціональної людської природи. Цей розвиток привів до появи університетів, що, маючи за ідеал «чисту науку», вільну зосередженість на пізнанні, водночас витворювали всередині себе складні академічні страти, встановлювали щоразу нові відносини з мінливими державою та суспільством. Західноевропейська культура породила університет як компроміс між різними партіями, церквою, суспільством і вимогою раціональности, і це час від часу давалося взнаки.

Зміни культурного контексту змінювали й формулювання цілей та способи леґітимації існування цієї інституції. У ХІІІ столітті щойно посталі европейські університети відіграли роль посередника у встановленні правил відносин між монархами, містами і церковними князями. У ХVI–ХVІІI століттях вони мали ознаки захисників певних конфесій, у ХІХ–ХХ стали закладами для формування «національної свідомости». Водночас вони прагнули зберегти власну мету – непрагматичне пізнання, сполучаючи її з мінливими кон’юнктурними цілями.

За вісім століть досвід европейського університету поширився світом і докорінно змінив інтелектуальні практики культур, які засвоїли його ідею та структуру центрально- і східноевропейських, азійських, африканських, американських. Цього не сталося б, якби не було вкоріненості університету в раціональну природу людини, – властивість, яка єднає спільноту homo sapiens у те, що називають людством.

Теперішня «криза ідентичности університету» не є чимось унікальним: змінена культурна ситуація знову кидає виклик усталеним інституціям, вимагаючи від них перетворень – зокрема й пошуку нової освітньої системи. Можна назвати це настанням інформаційної епохи чи стану постмодерну, можна, якщо подобається, говорити про глобалізацію – процес якісно щільнішого та систематичного поєднання роз’єднаних культур у єдине поле значень і цінностей. Ці терміни так чи так описують один і той самий факт – факт перетворення культури на всіх рівнях і зміни відносин між елементами досі більш-менш стало змінюваних знакових систем.

Одним з елементів, перегляду значення і цінностей якого погребує ситуація, є університет. Західні інтелектуали завважили це у 70-х роках XX століття. Зокрема, Ліотар у «Стані постмодерну» каже, що розвиток науки і культури, власне, й спричинив той «стан», для якого характерне визнання неефективности «метанаративного механізму леґітимації» (способу надання ваги тому чи тому культурному феномену з огляду на цінність «великої мети»). Цьому феноменові й завдячує свою кризу університет, леґітимований у ХІХ–ХХ століттях «традиційними » національними цінностями.

Наочніше криза університету як ідеї постала в наш час, що її зазвичай пов’язують із «викликами глобалізації». Про неї писало багато дослідників. Наведу головну тезу лише одного з них – Біла Ридинґса. Його книжка «Університет у руїні» збурила академічний світ у другій половині 90-х років, і навіть у майже герметично ізольованій академічній спільноті України її...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!