Віталій Чернецький
Липень 2014

Університет на карантині

Упродовж останніх декількох місяців шпальти «Критики» були чи не одиноким форумом в українському медіяпросторі, де події, пов’язані із закриттям виставки «Українське тіло» та наступним виселенням Центру візуальної культури з Києво-Могилянської академії, зазнали зваженого, вдумливого обговорення. Прикметно, що дописували сюди інтелектуали переважно молодшої ґенерації із самої України. Долучаючися до цього обговорення, я свідомий своєї позиції людини, котра вже багато років працює в університетський сфері на Заході, і тому хотів би внести у свої роздуми ширший контекст і порівняльний вимір.

Оксана Форостина («Церемонія виносу тіла»: 2012, ч. 1-2) окреслила багато ключових питань у цій ситуації. Серед головних проблем, до яких вона привернула увагу, – відсутність у сьогочасній Україні суспільного консенсусу, за якого «“проблемні” для консерваторів суспільні групи почуваються безпечно», бо такий консенсус був би також «ґарантією того, що безпечно може почуватися також “здорова українська родина”, бо ж ставлення до Іншого є індикатором». Із боку консервативних кіл вона слушно побачила «бажання розділити з державними інститутами право на примус і контроль» та глибоко вкорінений антиінтелектуалізм. Катерина Ботанова («Заручники революції»: 2012, ч. 3) також бачить головну проблему українських інтелектуалів, унаочнену цими подіями: «Саме брак цього вміння нашого уявлюваного “ми” виходити за рамки себе й не лише створювати нове альтернативне знання, а утворювати довкола нього нові консолідовані спільноти». Обидві авторки виводять обговорення поза межі університету у ширший контекст інтелектуального життя країни. Володимир Єрмоленко («Ілюзії моралі»: 2012, ч. 1-2) та Сергій Гірік («Правіше тільки стіна?»: 2012, ч. 3) дивляться на ці події під трохи іншим кутом зору, міркуючи про звинувачення експонованих на виставці мистецьких робіт у «порнографії» та про несумісність цього з академічними свободами. «Академічна свобода, – зазначає Гірік, – передбачає здатність вислухати опонента і відповісти йому в перебігу дискусії, чого українським правим, хай і з академічного середовища, явно бракує: вдатися до адміністративного тиску чи залякування куди простіше». До того ж, «звинувачення у порнографії – чи не найзручніший привід для репресій: межі цього поняття надто розмиті, а репутація “борців” проти неї у традиціоналістській частині громади важить багато». Єрмоленко нагадує нібито очевидні (але, виявляється, далеко не для всіх) речі: по-перше, є «різні уявлення про те, що “робить”, а чого “не робить” мистецтво, що воно “має” і чого “не має” робити», а по-друге, «“порнографія” не може бути ані причиною визнання, ані підставою засудження митця: якість мистецького твору не має жодного стосунку до того, чи є його зміст “порнографічним”, чи ні».

Ані президент НаУКМА Сергій Квіт, ані інші, хто висував такі обвинувачення, не залучали поняттєвий апарат ані мистецтвознавства в цілому, ані конкретно соціології мистецтва. Натомість апелювали вони до зовсім інших і, з погляду сучасного західного гуманітарного знання, вкрай проблемних понять. Найконтроверсійнішим для ока західного науковця є не раз ужитий у Квіта термін «патогенні тексти». Цей сучасний український новотвір, не вживаний у науковому середовищі будь-де в іншій країні, одразу викликає тривожні асоціяції з боротьбою гітлерівців проти «деґенеративного мистецтва» та «єврейської фізики», адже «патогенність» передбачає «лікування» через «ізоляцію» або «винищення». Текст як такий «патогенним» не може бути з його природи: він може бути образливим, шоковим, неприємним, свідомо оманливим, але глибоко хибними є спроби вдатися до риторики патологізації опонента чи продукованих ним текстів...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!