Михайлина Коцюбинська
Травень 2007

Упізнаний нарешті гість

Роздуми над книжкою: Елеонора Соловей, Невпізнаний гість. Доля і спадщина Володимира Свідзінського, Київ: Наукова думка, 2006.

...Невпізнаний гість, «дивак», що збурює спокій, оскаржує чи бере під сумнів непорушні істини, бачить речі і висловлює бачене в незвичний спосіб. Тож сучасники не лише не розуміють, «не чують», не цінують його: часто ще й переслідують чи карають – аби потім нащадки ронили сльозу над його запізнілим «житієм» –

до цієї категорії людей-творців відносить Елеонора Соловей героя свого монографічного дослідження.

Справді, Свідзінський довгий час був мовби й присутній і водночас неприсутній у нашій культурній свідомості. Його знали у вузькому колі літературних ґурманів, час від часу видавали, до кінця не усвідомлюючи, який мистецький скарб маємо в його особі. Бракувало фактологічних знань про його життя, долю його творів. Та повсякчас відчувалася віртуальна присутність цього поетичного феномена; від нього, як від далекої зірки, надходили якісь світляні сиґнали. Ті сиґнали ловили й на них відгукувалися. Ентузіястичними зусиллями багатьох дослідників, зокрема Василя Борового, Андрія Чернишова, Василя Яременка, Олександра Рибалка, Валерія Шевчука, поетового небожа Анатолія Свідзинського, вдалося досягти суттєвого зламу в усвідомленні значення та ваги цього поета, прояснити долю його спадщини.

Загалом Свідзінському щастило на реципієнтів: кількісно невелика література про нього позначена високою якістю, від нього «засвітилося» не одне значуще ім’я. Це й знакова стаття Івана Дзюби «Засвітився сам од себе» 1968 року, і «Зникоме розцвітання особистости» Василя Стуса, що ввійшло важливим пунктом до судового звинувачення поета в антирадянській діяльності. Та й на тлі сьогоднішньої літературно-критичної реальности яскравими з’явами вирізняються статті «Внутрішній простір» Володимира Базилевського в «Літературній Україні» (9 лютого 2006 року) і «Тихий модернізм Свідзінського» Костянтина Москальця у «Критиці» (2005, ч. 7–8).

Що ж до авторки рецензованої монографії, то вона ті «сиґнали від зірки Свідзінського» сприйняла екзистенційно як свою наукову й громадянську місію. Свідзінський невідступно є серед постійних персонажів її літературознавчих студій, це поетапне наближення до осягнення його «життя-як-творчости». Елеонора Соловей по крихті визбирувала біографічні й навколобіографічні відомості про поета, шукала невідомі тексти, наполегливо йшла по слідах його рукописів і друкованих видань, що мали тенденцію на якийсь час мовби розчинятися в повітрі. Намагалася реконструювати культурне оточення Свідзінського, зокрема найсвітлішого в його житті кам’янець-подільського періоду, зафотографувати те, що залишилося від будівель і пам’яток, які його знали, і природні ландшафти, які він споглядав. Знаходила однодумців і співробітників на шляху до Свідзінського. Матеріяльним свідченням цього став виданий у «Критиці» двотомовик поетової спадщини, просто неймовірний на тлі недавньої неповноти й приблизности нашого знання про поета. Підготувала бібліографічний покажчик творчости поета. А восени 2006 року в Кам’янець-Подільському університеті відбулася представницька, змістовна й лірична, проведена з любов’ю і настроєм, наукова конференція, присвячена Свідзінському, що увінчалася такими вагомими культурними акціями, як перейменування однієї з вулиць Кам’янця на вулицю ім. Свідзінського і постанням на подвір’ї університету каменя-кенотафа, пам’ятного знаку людині, яка не має могили...

Вчитуючися в те, що написала Елеонора Соловей, не можна не відчути високої міри наближення до предмета дослідження, проникнення в потаємні пласти його поетичної свідомости аж до підсвідомого переймання манери висловлювання і словотвору. Це текст, гідний свого персонажа. Про Свідзінського хочеться говорити словами авторки, бо вони подекуди мовби проростають із поетових текстів. Тож мимоволі ловлю себе на тому, що в роздумах над книжкою не можу не вдаватися до авторчиних формул і образно-афористичних, сказати б, дуже «свідзінських» характеристик.

Поезія Свідзінського і сама іпостась його «образу поета» – феномен якщо не унікальний, то надзвичайно важливий і значущий для української літератури – з її драматичною історією, вічним виборюванням права на існування і відтак вимушеним переважанням публіцистичного начала над іманентно-поетичним, із насильницьким ідеологічним втручанням у її спонтанний розвиток і перервністю природної «спокійної» творчої еволюції у світових вимірах. Це поет на диво органічний, із небувалим простором внутрішньої свободи, за що й заплатив «заблуканістю-у-не-своєму-часі» і самим життям.

***

Аналізуючи міру інтеґрованости митців ув атмосферу радянської дійсности, їхню екзистенційну нішу, рівень внутрішньої свободи, особистий тип стосунків із добою, ми говоримо про тих, хто однозначно «поцілував пантофлю папи», про «розстріляне Відродження», «задушене Відродження», про митців, «полонених» режимом (за різного ступеня полонености). Позицію Свідзінського Соловей називає – «у запіллі».

«Стало важко нести мені час...» Безальтернативно приречений бути радянським письменником і водночас свідомий того, що таким не є. Мовчазне протистояння хижості доби. Творчий самовияв як «крадене повітря» (Мандельштам). «Не знати іншого поета, який неприсутність у злободенні довів, сказати б, до такої міри досконалости» (Базилевський).

Я горю, як китайський ліхтарик,

Забутий на гілці в старому саду.

Елеонора Соловей означує цю самозосереджену неприсутність як «парадоксально тиху і лагідну конкісту», як «мовчання про щось», мовчання вимовне й «гучне» як вияв опору й незгоди. Адже «однаково недобре коли згадають і коли не згадають»...

Така принципова й усвідомлена несучасність, «екстериторіяльність» Свідзінського з висоти літ і подій сприймається сьогодні не так однозначно, а глибше й стереоскопічніше.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!