Тарас Возняк
Грудень 2009

Великий Санта – Пьотр Вайль

Відійшла у вічність людина, яка більше за все любила життя в усіх його проявах. Вістка про те, що Пьотр Вайль попав у кому, якось не укладалася в голові. Для мене він був кимсь на кшталт різдвяного Санти. Так само кремезний, високий, із бородою Санта Клауса, добрий, любить дарувати подарунки, появляється рідко і неначе з неба.

Пьотр Львовіч Вайль народився 1949 року в Ризі. Останній час мешкав у Празі, де був головним редактором російської служби Радіо «Свобода». Там і помер 7 грудня після серцевого нападу й тривалої коми.

Перед тим, як стати журналістом, Пьотр Вайль встиг побувати і вантажником (статура відповідає), і гробарем (іще один жарт долі), і пожежником (блискуча каска й сибаритство пожежної служби йому дуже пасували). Очевидно, тижні й місяці того сибаритства привели Вайля до простого висновку: жити в СССР нудно й не стильно. Навіть на «советском Западе» у Ризі. І 1977 року він еміґрував, як і його друг філолог Алєксандр Ґеніс (нерозлучна парочка авторів і випивох зустрілася ще до еміґрації). Розпочався нью-йоркський період його життя.

І саме тоді проявився дивний Вайлів дар: він умів дружити. Мав до цього смак.

До 1991 року Вайль і Ґеніс були нерозлучними. Писали по черзі. Так само, як і заробляли на свої родини по черзі. А робота була різною. Головно журналістика в еміґрантських газетах «Новое русское слово» і «Новый американец», нью-йоркському бюрі радіостанції «Свобода». «Новый американец» звів їх з іще одним блискучим еміґрантом третьої хвилі російської еміґрації Сєрґеєм Довлатовим, що теж приїхав до США наприкінці 1970-х.

Наскільки я розумію, попри те, що Вайль став американським громадянином, нью-йоркський період його життя не був для нього найромантичнішим. І як мешканець Львова та Галичини я його розумію. Вся справа у стилі. Уродженець Риґи «з великою резервою», як мовиться у нас, сприймає стилістику «Великого Яблука». Ні, «Велике Яблуко» зовсім не гірше – воно інакше. А трішки вгадуючи естетичні смаки Вайля, можу допускати, що Нью-Йорк у його велику мрію не вкладався. І мені, і багатьом він постійно оповідав про пологі, лагідні схили Тоскани. В нього це була ніби фройдистська обмовка, яка вказувала на сам предмет його прагнень. Коли ми подорожували з ним південними схилами Карпат, ближче до Мукачева він кілька разів мрійливо повторив, оглядаючи ряди вересневих виноградників, – «ну зовсім як у Тоскані». Його тягнуло в Італію. До Венеції, Флоренції, Мілана.

Однак, «упокорюючи Захід» разом із Ґенісом, у Нью-Йорку вони вдвох написали шість книжок: «Современная русская проза» (1982), «Потерянный рай. Эмиграция: попытка автопортрета» (1983), «Русская кухня в изгнании» (1987), «60-е: Мир советского человека» (1988), «Родная речь» (1990), «Американа» (1991).

І вже тоді проявилися основні риси принаймні одного з авторів цього тандему – Вайля. Згадка про про його велике життєлюбство, з якої я розпочав цю статтю, це не чергова фраза im memoria. Він справді любив жити, любив жити красиво, любив жити смачно, любив жити широко. Але не життям скупендри. Він любив і колекціонувати враження, смаки, запахи, доторки, але водночас він любив ними ділитися. Тому з одного боку він справді Ґарґантюа, як написав про нього поет Іґорь Іртєньєв: «Залишився його образ достеменного Ґарґантюа: веселий, душа компанії. З другого боку – людина дуже глибока, із тонким почуванням». Тобто той великий і добрий Санта, що дарує ці враження від побаченого, відчутого, ділиться витонченими і не дуже запахами сирів, букетами вина, барвами пейзажів і картин. І то роздає їх не тільки у своїх книжках, а зовсім по-простому: наливає вина, нарізає сиру. Однією з проблем для мене було знайти добре місце, де можна було б доповнити його колекцію гастрономічних і кулінарних вражень чимось новим чи принаймні цікавим. А в цій царині він просто кохався. Таких гурманів і колекціонерів я в своєму житті зустрів тільки двох – Петра Вайля та творця найкращих...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!