Павло Артимишин
Лютий 2019

Від «Малоросії» до «Новоросії»

Розглядаючи драматичні події у Криму та на Донбасі, що розгорнулися навесні 2014 року і тривають досі, чимало експертів та й просто громадян України вбачають у них ледь не безпосередні наслідки революційних подій, що спалахнули восени 2013 року. Та чи справді Евромайдан запалив це небезпечне багаття, якого досі не можна загасити? Чи Революція гідности, яка несла ідею европейськости, що передбачає демократичність, узаєморозуміння і толерантність, могла призвести до жорстокого протистояння? Та й чи на порожньому місці відбулись анексія Криму й окупація частини східної України? Чи справедливо Російська Федерація вважає Азовське море мало не за власну внутрішню водойму й дозволяє собі збройні напади на українські судна в районі Керченської протоки?

Насправді і сьогодні, на п’ятому році російсько-української гібридної війни, практично за лаштунками залишається розгляд ідей про нібито винятковість Донбасу і Криму на історико-ментально-культурній мапі України, що їх продукували відповідні середовища почасти ще до появи на Кримському півострові «зелених чоловічків» та початку гарячої фази протистояння на Донбасі. Ба більше, чимало з них сягають корінням у літературу та публічний дискурс початку 1990-х. Здебільшого вони стали реакцією антиукраїнських сил на розпад СРСР, намаганням пояснити пострадянське становище цих територій у складі незалежної України, демонструванням подальшої відданости тамтешнього населення Росії навіть після колапсу радянської держави, а з часом — ледь не головною, начебто ідейно обґрунтованою арґументацією для їхніх прибічників у вирі буремних подій весни 2014 року та подальшого трагічного часу.

Найвиразніше такі погляди висвітлено в публіцистиці донецького журналіста Дмитра Корнілова, його брата Володимира Корнілова — директора Української філії Інституту країн СНД, що його очолює Константін Затулін, київського журналіста Олеся Бузини, першого так званого «народного губернатора» Донеччини Павла Губарєва та кримського письменника Платона Бєсєдіна. Нижче пропонуємо аналітику низки статтей та розвідок цих авторів.

«Дві України» братів Корнілових

Говорячи про витоки ідей донецького сепаратизму, чомусь часто забувають ім’я Дмитра Корнілова. Він був співзасновником і активним учасником Інтернаціонального руху Донбасу — громадсько-політичної організації, яка виступала за збереження СРСР, а в другій половині 1990-х Корнілов перейшов у журналістику і публікував науково-популярні розвідки як у царині аналітики політичної реальности кінця XX століття, так і на історичну тематику, зокрема цікавився реґіональною історією Донбасу.

Вибрані статті Корнілова 2012 року посмертно вийшли окремою електронною книжкою (автор публікацій помер іще в січні 2002 року після інсульту). Видання, яке фактично є белетристикою та апологетикою «російськости» Донбасу, є цікавим при вивченні історіософських постулатів сепаратизму на сході України.

Базова теза Дмитра Корнілова полягала в тому, що населення України протягом усієї історії було неоднорідним, адже нібито складалося (і досі складається) із декількох субетносів: тих, які, живучи в Україні, не визнавали навіть існування української нації, тих, які прагнули назавжди відділитися від Росії — і територіяльно, і культурно чи ментально, та субетнос «малоросів», які, мовляв, постійно були справжніми українськими патріотами і, не зараховуючи себе до великоросів (власне росіян), водночас «не мислили і не мислять розвитку України та її культури поза Росією», дотримуючись панрусизму — ідеї єдности «загальноруської» («общерусской») національности.

За переконанням Дмитра Корнілова, засадничим для «малоросів» було і є уявлення про те, що Росія є Вітчизною (загальним ментальним та культурним простором), а Україна (Малоросія) — Батьківщиною (місцем народження), і у світоглядній ієрархії вона, як і інші частини Росії як ментального простору — «Великоросія» та...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!