Андрій Савенець
Вересень 2003

Вiд України до Ukrainy, або Мова полiтики в перекладi

Mykoła Riabczuk, Od Małorosji do Ukrainy, wstęp i opracowanie Bogumiła Berdychowska, tłumaczenie Ola Hnatiuk i Katarzyna Kotyńska, Kraków: Universitas, 2002.

Взагалi-то я думав назвати цю статтю інакше. Хоч би так: «Як розминалася Теорiя з Практикою». Але, зваживши на те, що саме таку назву дала одній зi своїх статтей польська перекладачка Ева Красковська, вирішив запозичити унiверсальний «фрейм», що його використав і Микола Рябчук. Прийменники вiд i до позначають вiдправну точку та фiнiш певного шляху, певного процесу, у випадку Рябчукової книжки – процесу розвитку української нацiональної iдентичности в його найрiзноманiтнiших вимiрах: iдеологiчному, ментальному, психологiчному... «Tyle Riabczuka», як сказали би поляки. Себто йтиметься менi не про змiст книжки (тим більше, що її в Українi увагою не оминули), а про переклад, з’явлений торік накладом одного з найповажнiших польських видавництв – кракiвського Товариства авторiв i видавцiв наукових праць «Universitas».

Вiдстань мiж кириличним i латиничним написанням слова «Україна» є полем, де безроздiльно панує переклад, i не тiльки з однiєї етнiчної мови на iншу. Запозичивши в Рябчука концепт «буття помiж», можна використати його задля окреслення онтологiчного статусу перекладу як перебування мiж мовами, лiтературами, культурами – таке собi, перефразовуючи Гайдеґера, Zwischensein. І останнє щодо заголовка – в ньому фiгурує також досить претензiйне словосполучення «мова полiтики». З тим же успiхом можна було б ужити формулювання «полiтика мови». Микола Рябчук не полiтик, та й апелює радше до висловлювань науковцiв (iсторикiв, соцiологiв, полiтологiв), нiж публiчних полiтикiв, проте зайве сперечатися, що всi цi висловлювання належать до одного й того ж дискурсу. («Всi твої, мої чи вашi деннi справи, нiчнi справи – то все справи полiтичнi» – зiронiзувала колись Шимборська.) До того ж, прихилiмося до теорiї, що не ми говоримо мовою, а мова говорить нами – до цього висновку незалежно один вiд одного прийшли ще в сiмдесятих згаданий уже Гайдеґер i ще не згаданий Жан-Жак Лесеркль.

Але це теорiї, а от як вони впливають на переклад? Загальнi настрої перекладачiв, скептично налаштованих щодо теоретизування, передає польська дослiдниця Анна Леґежинська. Прагнучи поглянути на перекладацьку практику в аспектi новiтнiх фiлософських теорiй, вона запитує: чи є ми свiдками перелому? І вiдразу ж дає готову вiдповiдь: «У теорiї лiтератури це, безперечно, так. У теорiї перекладу – правдоподiбно. У перекладацькiй практицi – можливо». Всього-на-всього.

Вiдповiдна теорiя потребує вiдповiдної практики – хоч як банально це звучить. Показовою тут була епоха нiмецького романтизму: Гельдерлiнова практика перекладацького очуження (verfremdend) виявилася взiрцевою реалiзацiєю постулатiв Гумбольдта й Шляєрмахера. Герменевтична традицiя романтичного перекладу триває i в XX столiттi, але її послiдовники Вальтер Беньямiн i Джордж Стайнер виявляються екзотичними фруктами в супермаркетi новiтнiх iдей i методiв. І, що характерно, iдеал перекладу, сформульований у класичному текстi Беньямiна «Завдання перекладача», далеко не вiдповiдав реалiзацiї – його власнiй версiї Бодлерових «Паризьких картин», до яких, власне, служив передмовою. Далi – бiльше: хрестоматiйний переклад Гарi Зона, який вiдкрив Беньямiна англомовному свiтові, змусив автора говорити щось протилежне тому, що вiн мав на увазi в ориґiнальному текстi (на цьому детальнiше спинявся Пол де Ман).

Проте десь теорiя та практика мали знову зiйтися. 1976 року в США виходить переклад «Про граматологiю» Дериди. Багате на етимологiчнi асоцiяцiї й жартiвливе слововживання фiлософа вимагало вiдповiдного тлумачення, яке було вiдтворене в перекладi за рахунок мiжмовної англо-французької словесної гри (треба визнати, зрозумiлої лише для бiлiнґвiв). Це започаткувало поширення у Штатах так званого необуквалiзму в перекладi. А коли на кiнець XX столiття перекладознавчi студiї пiсля...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!