Михайло Назаренко
Жовтень 2014

Втеча з утопії

Кривавим подіям літа 2014 року додає сюрреалістичности факт, що на чільних посадах «міністерства оборони» донецьких терористів перебували двоє письменників-фантастів — росіянин Іґорь Ґіркін (Стрєлков) і місцевий мешканець Федір Березін. Утім, це не має дивувати: імперська травма охопила всі сфери «русского мира», і фантастика не могла залишитись осторонь. Або, радше, її не могли залишити осторонь.

Щоб зрозуміти, як фантасти опинилися на передовій віртуальних і цілком реальних змагань, слід звернутися до історії такого специфічного явища, як «радянський фендом». Саме слово «fandom» означає певну субкультуру, об’єднану спільним інтересом до якогось культурного явища. Будь-який фендом принципово неоднорідний, і його діяльність (первинно спрямована, як правило, на обмін інформацією) може розгортатись у декількох напрямках водночас, від сприйняття і обговорення нових текстів до продукування вторинних або цілком ориґінальних творів — художніх, критичних, наукових. Поділ на ще менші групи неминучий: серед любителів фантастики як такої є прихильники наукової фантастики, фентезі, магічного реалізму тощо, і так само неминучим є виникнення майданчиків перетину цих дрібніших субкультур (інтернет-форуми, зібрання-«конвенти»). Фендом стає не лише наочним свідченням популярности певного тексту чи жанру, але й механізмом збереження культурної (жанрової) тяглости.

Радянський фантастичний фендом від початку мав проміжний і непевний статус. З одного боку, він існував під наглядом ВЛКСМ, а з другого — викликав підозри, як і інші форми самоорганізації. Крім того, фантастика, починаючи від часів «відлиги», мала небезпідставну репутацію літератури інтелектуальної; неофіційним девізом фендому впродовж багатьох років було твердження «Фантастика — література вільних людей». Тож не дивно, що 1980-ті принесли і леґалізацію фендому (конвенти, премії), і нечувані доти гоніння. З усіх совєтських субкультур саме фендом не лише вижив, але й примножився у 1990-х; це означає, що в його межах фактично було законсервовано совєтський культурний простір. Фантастика понад кордонами (і понад політикою) природно була російськомовною. Попри величезну кількість фендомних премій, перші нагороди за україномовну фантастику з’явилися лише на початку 2000-х, не останньою чергою тому, що лише тоді почали з’являтись естетично спроможні жанрові тексти українською.

Цей розлогий вступ знадобився мені, аби наголосити: пострадянська фантастика — і як сукупність текстів, і як субкультура — впродовж десятиліть творила пасивний опір процесам набуття національної ідентичности, зберігаючи ілюзію єдности, якої вже давно не існувало.

Несправедливим буде твердження, нібито твори з виразною національною специфікою (як, скажімо, «Відьомська доба» Марини та Сергія Дяченків, 1997) були тільки «комерціялізацією відмінностей», грою з матеріялом, екзотичним для постімперського читача. Уже наприкінці 1990-х суттєві відмінності між ідейними векторами національних літератур стали досить помітні: тодішня критика зауважила, що в російських антиутопіях, які зображували глобальну катастрофу, соціяльну чи природну, єдиним шляхом виходу з неї була «сильна рука»; натомість в українських її постійно трактували як ліки, гірші за хворобу. На жаль, тоді мало хто звернув увагу на ці симптоми.

Не менш характерною була читацька реакція на тексти, які втілювали травму від розпаду імперії. Мова насамперед про цикл Хольма ван Зайчика (колективне псевдо петербурзьких сходознавців В’ячеслава Рибакова та Іґоря Алімова) «Поганих людей немає», перші книжки якого з’явились у 2000–2001 роках. «Еврокитайський гуманіст» ван Зайчик малює ідеальну імперію Ордусь (Орда+Русь), утворену в XII столітті, — фактично СССР, яким він мав би бути. (Прикметно, що цю тему Рибаков почав розробляти вже наприкінці 1980-х, коли реальна імперія захиталася.) Попри красиву назву, «погані люди» в цьому світі таки існують: це европейські й американські ліберали, які тільки й мріють знищити підвалини Великої...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!