Червень 2005

Виступ Юрія Андруховича (2005)

Виступ Юрія Андруховича з приводу отримання ним премії  ім. Е-М. Ремарка

Шановні пані й панове, найперше я хотів би висловити свою вдячність — вам усім і цьому містові, що дало світові одного з найчитаніших, найулюбленіших письменників нещодавно минулого століття. Я дуже вдячний своїй долі з усіма її знаками: колись, на початку 60-х років, мої батьки були ще цілком молодими і, як належиться людям, що люблять одне одного, читали одні й ті самі, найчастіше позичені у приятелів, книжки. А потім вони обговорювали їх між собою — часом у моїй присутності. Так я почув уперше це ім'я — Ремарк: невимовно модний, розумний, дотепний, гострий письменник, легкий і глибокий водночас.

Мине всього лише три десятиліття — й один із провідних мотивів Ремаркової соціяльно точної прози, інфляція, стане провідним мотивом української дійсности. При цьому йтиметься не тільки і не стільки про інфляцію грошей. Те, що відбулося з Україною протягом перебування при владі двох її попередніх президентів, виявилося інфляцією в якнайширшому сенсі.

Мої есеї, що поставали впродовж того втраченого десятиліття і згодом у німецьких перекладах склали збірку «Остання територія», були моїм особистим відчайдушним способом протистояння інфляції, дещо безнадійним способом боротьби з нею, при цьому надзвичайно помітним є наростання відчаю від раніших текстів до пізніших.

У 2004 році мій відчай мав остаточно увінчатися перемогою провладного кандидата на вирішальних президентських виборах і безстроковою консервацією в Україні посткомуністично-маріонеткового режиму, званого «кучмізмом». Для мене це мало стати особистою життєвою поразкою — з тих, після яких уже ніколи не вдається звестися на ноги і все, що залишається — доживання віку з безнадійним підсумком nevermore.

І те, що цього в Україні не сталося, є чудом. Я мав би попросити вибачення за це безвідповідальне слово, але іншого в мене немає. Ні, я не збираюся розважати вас тут своєю наївністю і хрестоматійно східною схильністю до поверхової містики. Я цілком свідомий того, що за цією «містичною феєрією», ім'я котрій українська помаранчева революція, насправді дуже багато реальної підготовчої праці політиків та інтелектуалів, а передусім — якісний суспільний стрибок: найсвідоміші з українців (і добре, що їх таких виявилися мільйони) зіграли ва-банк заради політичної зміни. Зрештою, всім їм, у тому числі й мені, за великим рахунком ішлося про те, про що так легко і просто написала у своєму найновішому романі певна 24-річна авторка: всі ми втомилися соромитися за свою власну країну. З цим огидним відчуттям засоромлености, коли ти, скажімо, подаєш свій паспорт прикордонникові чужої країни, щось треба було робити. І український «середній клас» зробив. Він віддав свої гроші на закупівлю наметів, їжі, теплого одягу, звукової апаратури, заплатив за автомобілі, телефони й інтернет, пошив мільйони помаранчевих прапорів і здійснив революцію.

Так, я свідомий усього цього, але я так само свідомо стверджую знову: то було чудо.

Наважуся припускати, що письменник і чудо ще й сьогодні перебувають десь на суміжних територіях, у співмірних просторах. Письменник мусить робити свою життєву ставку на чудо, інакше йому не варто й починати «діяти словом», матеріялізувати бажання, оречевлювати свої видіння та комплекси. Письменник щоденно чекає чуда у вигляді свого найкращого (або принаймні просто доброго) тексту. Як і звідки вони приходять, до речі? Як вони, тексти, з'являються на світ, чому слова до них виринають саме такі, а ніяк не інакші, і чому ці слова саме в такому порядку вилаштовуються одне коло одного, аби головне залишалося все одно поміж ними, тобто не в словах, а в пробілах? На щастя, це залишається таємницею, хоч як би намагалися розгадати її найкращі фахівці від creative writing.

Але не тільки письменник очікує чуда. Чуда...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!