Максим Стріха
Жовтень 2003

Як об’їхати Ялту, прямуючи до Европи

Четвер 18 вересня 2003 року ввійде до новітньої української історії – і навряд чи як її світла сторінка. Того дня президент України Леонід Кучма поставив у Ялті підпис під документами про створення нової евразійської інтеґраційної структури – Єдиного економічного простору. Кучмівська Україна вкотре продемонструвала: по-серйозному вона не з Брюселем, не з Лондоном, не з Парижем, не з Варшавою. Вона – з лукашенківським Мінськом, з назарбаєвською Астаною і, звісно, з Москвою, де неподільно панує феесбешна команда Путіна.

Ідея ЄЕП не була ні для кого несподіваною. Її оприлюднили ще на московському саміті СНД 23 лютого («червона» дата з радянського календаря виявилася знаковою для інтеґраційних починань). Чотири президенти підписали заяву «Про новий етап економічної інтеґрації та про початок переговорного процесу щодо формування Єдиного економічного простору і створення єдиної реґулюючої міждержавної комісії по торгівлі і тарифах». Тоді ж створили Групу високого рівня для опрацювання відповідних домовленостей – від України до неї ввійшов перший віце-прем’єр Микола Азаров. Група не надто афішувала свою роботу, але інформація про неї з’являлася реґулярно, починаючи від першого засідання 5–6 березня в Києві, де ухвалили розпочати розробку проєктів угоди й концепції ЄЕП.

Особливо варто відзначити: згідно з протоколом від 6 березня, угода мала передбачати формування митного союзу й передачу повноважень у цій сфері єдиній реґулятивній міждержавній Незалежній комісії з торгівлі й тарифів. Саме з цим було пов’язано більшість політико-економічних дебатів навколо ЄЕП. Адже митний союз фактично унеможливлював самостійний вступ України до Світової організації торгівлі (суб’єктом переговорів у такому разі автоматично ставав би не уряд України, а наддержавні органи митного союзу, і вся попередня тривала робота українських урядовців щодо погодження умов вступу до СОТ зводилася б нанівець). А це своєю чергою закривало перед Україною будь-які шанси створити зону вільної торгівлі з країнами Европейського Союзу (що є необхідною передумовою для асоційованого членства в об’єднаній Европі).

Це розумів навіть голова української делеґації на переговорах щодо ЄЕП Азаров – і до кінцевих документів було записано врешті-решт застереження про можливість різношвидкісної інтеґрації, яка враховувала б особливості національного законодавства кожної країни-учасниці. Але проєкти Угоди та Концепції ЄЕП, погоджені в серпні, лишали широкий простір для різнотлумачень. Коли в Україні говорили, що головною метою нового об’єднання має стати зона вільної торгівлі без винятків і обмежень, то прем’єр-міністр Росії Касьянов був категоричний: має йтися про митний, а в перспективі – й валютний союз країн-учасниць. Тобто про такий собі «Евразійський Союз» – за участю бідних, корумпованих, недемократичних країн, що не потрапили до об’єднаної Европи.

Проєкти документів про ЄЕП стали доступні громадськості (не через прагнення розробників оприлюднити їх, а через витік інформації в пресу) лише наприкінці серпня. Й уважному аналітикові відразу ж упадало в око декілька суттєвих обставин.

Насамперед, уже сама назва нового об’єднання – Єдиний економічний простір – не випадково є зумисно розпливчатою. В економічних словниках такого поняття немає, на відміну від словосполучень «спільний ринок», «зона вільної торгівлі», «митний» чи «валютний союз». Отже, вже назва давала учасникам об’єднання можливість вкладати в неї різне наповнення, – залежно від власної політичної кон’юнктури. І водночас ця назва повинна була забезпечувати прихильне ставлення громадськости хоч би й абсолютно необізнаної з тим, що ж за цією назвою стоїть.

Що ж до самого змісту угоди, то навіть здебільшого слухняні українські міністерства внесли до нього не менш як сім щонайпринциповіших застережень. Міністр економіки та з питань европейської інтеґрації Валерій Хорошковський нагадав, що саме низькі внутрішні ціни на енергоносії гальмують рух Росії до Світової...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!