Дзвінка Матіяш
Березень 2006

Ян від Сонечка

У Яна Твардовського є вірш, написаний іще 1956 року, – «Молитва до святого Івана від Хреста», комусь, може, більше відомого як Хуан де ля Круз, знаменитий іспанський містик і поет. У цьому вірші Твардовський просить, щоби святий Хуан назвав його Яном від Сонечка. Для мене завжди було загадкою, чому Твардовський звертався саме до Хуана де ля Круз, і я тепер не беруся її розгадувати, хоча припущень може бути дуже багато. Мене тільки завжди зворушувало те, що йшлося саме про сонечко – крихітну комашку, яка любить сонце і носить його на крилах. І те, що Твардовський так любив цих маленьких комашок, також зворушувало. Здається, він казав, що вони приносять радість, а втім, у цьому контексті це не так істотно.

Ян Твардовський просив, щоби його не називали поетом і сам намагався себе називати не інакше, ніж «священик, що пише вірші». Мені здається, що я також розумію, про що йдеться, очевидно, що про речі й справи, які набагато більші за літературу. Значно серйозніші, ніж література. А в деяких випадках набагато веселіші.

Отож 18 січня помер Ян від Сонечка, – священик, котрий упродовж цілого пів століття писав вірші, яких чекали та які читали покоління поляків, поезію, яку було перекладено на різні мови. 6омер священик, якого любили дорослі й діти, для яких він проповідував у костьолі сестер Візиток у Варшаві, де жив упродовж останніх років скромно і непомітно. У заповіті просив не називати його поетом, отож я намагатимуся цього не робити.

Ян Твардовський народився 1915 року і помер від старости 2006 року. Був утомлений, але щасливий, бо сподівався, що невдовзі побачиться з батьками, дуже радів, що нарешті знову побачить маму. Казав, що помирає чистий, спокійний і готовий зустрітися з Богом. А ще – що Бог усміхнений і має почуття гумору. Хоча про це він писав у віршах ще на початку 60-х і не втомлювався це повторювати. Читачі з нетерпінням чекали на кожну нову книжку о. Твардовського. А їх у нього вийшло декілька десятків.

Коли ввечері 19 січня я заходжу до книгарні «Емпік» у Любліні, щоби подивитися газети, біля мене розмовляють декілька підлітків. «А ви знаєте, помер отець Твардовський», – каже хлопець, який тримає в руках книжку Твардовського «Абетка дев’яностолітнього дідуся», видану з нагоди 90-річного ювілею отця Яна. Його співрозмовники відповідають, що знають. Мені тієї миті страшенно захотілося порозмовляти із цими моїми вже не ровесниками, бо їм, очевидно, було чим поділитись, і мені хотілося би знати, що вони думають про ці вірші, як їх читають, що вони їм дають. В одному я була переконана: отця Яна вони дуже люблять. Кшиштоф Маслонь іще років із десять тому писав: «Шимборською ми пишаємося, Ружевічем захоплюємося, перед Мілошем схиляємося. Твардовського любимо». 20 січня цього року він повторив, що помер польський поет, якого найбільше любили.

Не дивно, адже Твардовський писав переважно про любов, незважаючи на те, чи писав про усміхненого Бога, який створив гіпопотамів, і смугасту зебру, і чорниці, чи писав про всесвіт і розмаїтих звірят, птахів та комах, які в ньому мешкають, чи про перший поцілунок Адама та Єви. Із його віршами було затишно, а любов, що їх переповнювала, була відчутна, зрима й очевидна. Мабуть, тому читачі виліковувалися від депресії та дякували авторові цих віршів.

Діти нагородили Твардовського орденом усміху. Коли вручається ця нагорода, нагороджений має випити склянку цитринового соку не скривившись. Твардовському це вдалося, так само, як і вдалося зберегти у своїх віршах дитячу наївність, простоту і щиру усмішку. Він залишався дитиною у віршах, які писав, і у вірі, яку визнавав. Міг собі дозволити сказати, що перебуває під постійною протекцією Бога. 6ро його поезію можна дозволити собі сказати, що писання таких віршів – це благодать, такі вірші пишуться у благодатному стані, тому критики не знають, що з ними робити, бо звичний інструментарій тут не допомагає, будь-які методології безсилі. За цю поезію просто треба дякувати, звісно, коли...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!