Григорій Грабович
Березень 2002

Юрій Шевельов. 1908–2002

Редакція «Критики» ділиться сумною вісткою: 12 квітня у Нью-Йорку помер видатний український науковець і літературний критик Юрій Володимирович Шевельов (Юрій Шерех). Зі смертю Юрія Шевельова-Шереха закінчується ціла епоха в українській філологічній науці та літературі, епоха, яка охоплює більшу частину ХХ сторіччя.

Як і цілому його поколінню, доля присудила Юрію Шевельову пережити випробування ранніх років совєтського режиму і Другу світову війну. Закінчивши в 1931 році Харківський університет, а в 1938-му аспірантуру, він був у ньому доцентом, а потім керівником кафедри української філології. По війні Юрій Шевельов, як і багато його співвітчизників, опинився на еміґрації. Після періоду ді-пі він викладав слов’янську філологію у Лундському університеті в Швеції, а від 1952 року – слов’янські мови в Гарвардському університеті. Від 1954 до 1978 років Юрій Шевельов був професором слов’янської філології в Колумбійському університеті в Нью-Йорку. Весь цей час, і зокрема вже на емеритурі, Юрій Шевельов брав активну участь в українському громадському житті – як довголітній президент Української Вільної Академії Наук у США, як редактор «Сучасности», як голова журі премії Антоновичів.

За фахом і основною науковою діяльністю Юрій Шевельов був лінґвістом; на його працях у галузі славістики, якими він здобув собі світовий авторитет, виховано кілька поколінь мовознавців-славістів. Він завжди наголошував, що його науковий вклад і наукові осягнення – саме в цій царині.

Проте, коли йдеться про внесок в українське культурне життя, то найбільші і, може, найтривкіші свої осягнення Юрій Володимирович зробив (створивши для цієї ролі alter ego – Юрія Шереха) в ділянці літературної критики, літературно-критичної публіцистики і літературно-організаційної діальности – бодай на тому центральному етапі, який був апогеєм його впливу: в періоді МУРу з його пошуками нового обличчя і стилю як для української літератури, так і для самої нації (1945–1948). Шерех-Шевельов не тільки був головним теоретиком цього «малого ренесансу» українського повоєнного життя, але й зумів перещепити і своєму, і наступним поколінням глибше розуміння героїчної доби розстріляного відродження і водночас вихід на світові обрії. Його праця та енергія навіювали віру в майбутнє української літератури, і навіть більше, ґарантували її перспективність.

Роль метра й арбітра літературних стандартів, яку Юрій Шерех завоював у періоді МУРу, залишилася при ньому до кінця, хоч, як видно з його майстерної збірки «Не для дітей» (1964), він і переживав власні сумніви. Основними чинниками його авторитету були не тільки ерудиція та впевненість у своїх критеріях, а й уміння їх проєктувати своїм тонким, але також і крицевим аналізом і... дипломатичним розумінням важелів громадського, наукового та літературного життя. В суті речей, Юрій Шерех-Шевельов одночасно й дещо парадоксально (парадокс коріниться у співдії його двох іпостасей), стверджуючи й поглиблюючи канон, постійно, як ми б тепер сказали, його деконструював. Він постійно був відкритий до нових талантів – але ця відкритість завжди вписувалася в його стандарти і його правила гри.

Поворот Юрія Шереха-Шевельова на незалежну Україну майже завершено – але тільки в текстуальному плані (і то не до кінця) і державно-символічному (державна Шевченківська премія 2000 року – після трьох невдалих спроб); глибше розуміння ще попереду. Його відхід в історію зобов’язує нас осмислити його багатогранне і надзвичайно продуктивне життя, його велику і складну інтелектуальну спадщину і ту центральну роль, яку він відіграв у духовому житті української спільноти.

Вічна йому пам’ять.

 

За редакцію,

Григорій Грабович

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!