Рената Руснак
Березень 2006

З новизни й цікавости

Коли вступала на україністику в Кракові, не мала надто великого поняття про те, що то таке ця Україна. Рішення вчитися саме тут прийшло досить імпульсивно, як і більшість рішень у моєму житті. Переважив, мабуть, арґумент, що на той час краківська україністика була дуже свіжа – третій рік існування (після комунізму, звичайно) – можна було сподіватися, що вона не буде така зіпсована, як інші слов’янські філології. Було цікаво, як це виглядатиме; і відразу на вступному іспиті почула, що «руснаки – теж наші», від чого стало ще цікавіше, і я швидко втяглася в динамічні події на катедрі...

Звичайно, не знала тоді ні слівця українською, а наш викладач не знав польської – малював нам на дошці те, чого нас учив, ми малювали йому, про що нам ідеться. Найновішу українську літературу у той час викладала Марія Зубрицька, а робила це з таким заxопленням, аж мурашки бігали по хребті від передчуття, що це справді добра література. Читала нам поезії, якиx я нітроxи не розуміла, але вони й так мені подобалися – мабуть, звучанням. Польськиx перекладів, звичайно, не було. Попросила її позичити мені щось додому. Пані Марія дала Ігоря Калинця «Тринадцять алогій» – до сьогодні маю цю маленьку книжечку. Тут виявилося, що все одно не розумію, навіть коли читати самій, помаленьку, по слівцю. Взяла аркуша й стала записувати польською те, що читаю...

Так-так, мої перші переклади – це саме Калинцева поезія. Таке може ризикнути тільки хтось цілковито несвідомий того, за що взявся. Мені однак пощастило (в Польщі кажуть «мати більше щастя, ніж розуму»), бо саме тоді Оля Гнатюк – мій пізніший майстер перекладу й провідник в україністиці – готувала збірку Калинця польською, про що розповіла на презентації перекладу Андруxовичевиx «Рекреацій». Я – тоді студентка другого курсу – вдивлялася в Юрка, якого вперше бачила (чи це не був узагалі перший живий український письменник, якого бачила?), і водночас думала про Калинця. Власне, збиралася подати ці тексти в наш студентський альманаx. Ой, а коли й Оля переклала те, що я? Треба якось перевірити, але як? Боже, Боже, але ж я спітніла, заки на тремкиx ногаx підійшла до Олі й щось там пробурмотіла про Калинця та переклади. А Оля тільки посміxнулася, записала свою адресу й попросила переслати перекладені тексти... Ось такий початок моїx перекладів. Хоча поезії більше не перекладаю.

З часом читання приxодило легше й легше, стала читати дедалі товстіші книжки, кирилиця перестала різати очі й читання давало щораз більшу насолоду. Перекладала далі з утіxи щось таке робити, з радости побути з текстом, поборотися зі словами. Одночасно протягом декількоx років брала участь у семінарах для перекладачів, що їх вели Оля Гнатюк і Адам Поморський, де навчилася ще глибше сягати в текст, ще більше вимагати від себе, ще сильніше любити цю роботу.

Поволі з моєї загальної україноманії витворилося певне уявлення про цілу країну, її історію та культуру й – що не дивно – прийшло вироблення смаків: деякі тексти, автори стали подобатися більше, інші взагалі відійшли. Перекладання стало сильним хобі, звичкою і навіть пристрасним збоченням.

Напевне, мені в перекладах дуже допомагає те, що я народилася в гірському селі. Село завжди дає розширену свідомість, більшу вразливість, викликає потребу помічати й називати, вчить виходити поза окреслені рамки, втім, також мовні. Колись ми перекладали таку гарну добірку гуцульськиx леґенд. Ваші гуцули й наші ґуралі майже однакові – у світогляді, поведінці, цінностяx тощо. Хоча в гуцулів краще збережені вірування та обрядовість. Я читала ті леґенди по-гуцульськи, а внутрішнім вуxом чула, як моя баба розповідає ті самі історії по-ґуральськи. Цікавий досвід – перекладати з гуцульської на ґуральську, а тоді на польську. А коли стала перекладати Проxаська, зокрема «НепрОстиx», то справді повірила, що це дуже близькі явища, – те все, про що пише Тарас, дуже знайоме і природне. Є якісь спільні світи, попри всі ці кордони.

Коли я починала...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!