Олег Коцюба
Квітень 2014

За лаштунками Євромайдану: Вадим Трюхан, «Сила людей»

Чи можуть громадські організації та політичні об’єднання, такі, як Ваше, забезпечити те, щоб Майдан розійшовся, якщо владою будуть виконані якісь мінімальні вимоги? При цьому варто пам’ятати, що вимоги тих людей, які є зараз на Майдані, часом є дуже радикальні, і виконувати влада їх зовсім не готова.

Тут є два аспекти. По-перше, такі організації мобілізують своїх прихильників, своїх членів і на Майдан виходить все більша кількість людей, які поділяють позицію тієї чи іншої організації громадянського суспільства, політичної сили чи позапарламентської ініціативи. А по-друге, вони дають приклад. Якщо вони своїм прикладом показують ефективність дій, то до їх голосу прислухаються. Я наведу такий приклад: один із членів нашого політичного об’єднання «Сила людей» Олександр Солонтай ініціював пікетування приміщення суду, де незаконно утримувалися біля десятка активістів, яких було затримано, із порушенням закону, на вулиці Банковій, коли вони не мали ніякого відношення до організації провокацій, які там мали місце. А їх «Беркут» по-звірячому побив, по декілька годин тримав на асфальті за мінусової температури. І потім суд їх за це посадив на дві місяці за ґрати із загрозою, що їм буде присуджено від 5 до 8 років позбавлення волі. В результаті масових громадських пікетів вдалося домогтися визволення активістів. Проти них ще не закриті кримінальні справи, та це вже результат. Ще один приклад - нещодавній пікет квартири чи, радше назвав би, вілли Рената Ахметова у Лондоні, після чого, на наступний день, Ахметов виступив із заявою.

Зараз важлива мобілізація і  дієвістю людей. Але я не хотів би стверджувати, що зараз на Майдані є один лідер. Так, є лідери суспільної думки. Люди на Майдані у переважній своїй більшості дослухаються до того, що каже, наприклад, Руслана. Але Руслана не є політичним лідером. По суті Майдан зараз дав поштовх до народження нових лідерів, до того, щоб нові потенційні лідери пройшли своє становлення і стали лідерами не скільки самого Майдану, а й новими політичними лідерами, лідерами нових політичних партій чи нових політичних ініціатив, які перетворяться на політичні партії. А потім, коли вже будуть вибори, народ зможе вибрати нові обличчя до влади.

Для того ж, щоб влада виконала вимоги і Майдан розійшовся, треба, щоб ті вимоги чи ті цілі, які будуть сформульовані координаційною радою, були підтримані Майданом. Після завершення роботи над узгодженням з найбільшими громадськими групами розробки списку вимог, ми маємо такі три пункти: звільнення всіх затриманих активістів; притягнення до відповідальності всіх осіб, причетних до організації як побиттів, так і провокацій; публічне надання гарантій незастосування репресій. Після виконання цих передумов вже буде можливо говорити про проведення круглих столів чи національних асамблей тощо. Лише після того, як узгодження такого документу буде завершене і він буде популяризований серед тих людей, які стоять на Майдані. І Руслана, як найбільш авторитетна на даний момент особа на Майдані, можливо навіть лідер, до якого прислухаються, лідер громадської думки, оголосить це з Майдану.

Якщо, дай Бог, буде отримано згоду людей, тоді за умови, що влада також прийме такий план дій, досягаються короткострокові цілі. Тоді я впевнений, що Майдан розійдеться, але лиш після того, як будуть виконані першочергові завдання. До них треба віднести декілька питань: відставка Кабінету Міністрів України та звільнення керівників апарату РНБО, тому що багато є інформації в пресі, що керував побиттям людей 30 листопада секретар РНБО та його заступник Сівкович.

По-друге, це призначення технічного Кабінету Міністрів України з членів рівновіддалених політичних сил. Мова про те, щоб не перетасувались між собою «Батьківщина» і «Партія Регіонів», щоб на даному етапі взагалі в технічному уряді були відсутні представники як «Партії Регіонів», так і «Батьківщини», «Удару» та «Свободи». В Україні достатньо фахівців високого рівня кваліфікації, які не входять до складу партій на даний момент, і які готові були б нести відповідальність, координувати роботу уряду по тих чи інших напрямках.

По-третє, це підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом якнайшвидше, протягом найближчих одного-двох місяців. До речі, вчора Карл Більдт, міністр закордонних справ Швеції, сказав, що у разі, якщо Віктор Янукович висловить публічно свою готовність до підписання угоди, її підписання може бути організовано до кінця тижня. Тобто це розвінчання міфу, що для цього потрібен місяць і так далі, для цього потрібна тільки політична воля.

Ще однією вимогою є забезпечення прийняття Виборчого кодексу України. Це важливо, бо ми вже мали досвід передчасних виборів мера Києва у 2008 році. Наскільки ж недосконалим мав бути закон, щоб Леонід Черновецький, якого всі називали не інакше, як Космонавт, який завалив повністю роботу в Києві і займався винятково «дерибаном» київської землі, законним шляхом, на демократичних виборах підтвердив свої повноваження. Там була однотурова система і він, набравши близько 20%, став знову мером. Це як приклад. Зараз важливо зробити все для того, щоб не було мажоритарної системи виборів, бо тут є величезні корупційні ризики. Нині ми маємо ситуацію, коли вибори в п’яти округах показали, що підкуп людей і «каруселі» призвели до того, що результати виборів були спотворені. У той час, як на чотирьох з п’яти виборчих дільницях очевидною була перемога опозиційних кандидатів, виявилось, що за результатами серед лідерів чотири провладних кандидати і лише один опозиційний. Та й то винятково через те, що влада вирішила продемонструвати народу, що опозиція теж може перемагати.

І останньою вимогою є розпуск Верховної Ради України та призначення дострокових виборів народних депутатів. Слід зазначити, що зараз лунає багато закликів про імпічмент, відставку Віктора Януковича. На мою думку, треба ставити реальні завдання перед владою. На даний момент ми маємо Президента, який був обраний легітимно, і завданням опозиції і громадянського суспільства є переконати його усіма доступними конституційними засобами в тому, що він має сісти за стіл переговорів, домовитись про реалізацію цих першочергових цілей. А далі вже в результаті круглого столу виробити своєрідний план системних змін в Україні, у якому б ішлося і про прийняття в установчий спосіб нової Конституції України; і про прийняття інтеграційних законів; і про реформування Генеральної прокуратури згідно з новим Законом про прокуратуру та призначення генеральним прокурором  авторитетної особи, рівновіддаленої від усіх політичних сил, а не кума президента, як зараз; і про визначення ключових реформ, які потрібні країні, зокрема адміністративної, пенсійної, податкової, реформи освіти, реформи охорони здоров’я, земельної, публічних фінансів, місцевого самоврядування тощо.

Якщо про все це вдасться домовитись і закріпити це на папері, то, безперечно, люди з Майдану підуть по своїх домівках, до своїх сімей,  на свої робочі місця. Та якщо цього не вдасться досягти, то в мене є величезні сумніви, що хтось може змусити протестувальників піти з Майдану Незалежності та з інших майданів українських міст та сіл.

Однією із найбільших проблем зараз є відсутність довіри до Президента як такого, що здатен дотримати свої обіцянки. Маючи вже певний досвід взаємодії з Президентом, як протестувальники на Майдані, так і лідери громадських організацій, напевно, мають якісь сумніви стосовно того, чи будуть дані обіцянки виконані. Чи не бачите Ви тут проблем із майбутнім протестного руху на Майдані? Як рухатися далі, якщо немає довіри до однієї із сторін переговорів?

Проблема ця є, я з Вами повністю згоден. Вона підсилилася тим, що Президент обіцяв протягом останніх трьох з половиною років, що країна буде рухатися в сторону європейської інтеграції. Що цікаво, переговори щодо угоди про асоціацію починалися ще у 2007 році, коли він був прем’єром, і закінчилися у минулому році, коли він був Президентом. І жодного разу, за понад двадцять раундів переговорів, з його вуст чи з вуст будь-кого з урядовців не лунало жодних занепокоєнь та питань до якості змісту угоди. Зрозуміло, що тут питання не у якості змісту, а зовсім в іншому. Оцим своїм рішенням про припинення євроінтеграції він підірвав довіру тим, що обіцяв одне, а зробив інше. По-друге, він оперує цифрами і фактами, які не мають жодного підтвердження ані серед аналітиків, ані серед експертів. Зокрема, коли він говорить про  фантастичні 160 млрд. євро, які, ніби то необхідні для виконання угоди, що повністю не відповідає дійсності. І таких фактів багато. Він, наприклад, аплодував мирним демонстрантам, у прямому ефірі сказав: «аплодую цим людям, які вийшли на Майдан», а потім була віддана невідомо ким команда кривавого розгону, причому людей не просто витісняли, а по-звірячому били, з наміром не просто нанести тілесні ушкодження, а вбити тих людей, яких вдавалося наздогнати. Це щастя, що в нас обійшлося без жертв, але декілька людей досі перебувають з тяжкими травмами в лікарнях.

Проблема є, але виходити треба з реальної ситуації і зуміти піти на компроміс. Консенсусу ми зараз досягти неспроможні, але ми маємо піти на тимчасовий компроміс, тобто домовитись про те, яким чином без втрат ми вийдемо з цієї кризи, без втрат для країни, бо по суті зараз мова про те, чи збережемо ми Україну в якості незалежної, суверенної, територіально цілісної країни чи ні. Заради досягнення цього крихкого тимчасового компромісу, на моє переконання, і громадянське суспільство, і опозиційні партії, і бізнес, і міжнародна спільнота повинні говорити з Віктором Федоровичем Януковичем, Президентом України, який, до речі, був демократично обраний на виборах, і це було визнано всіма комісіями зі спостереження. Треба вийти на цей компроміс, досягнути його, а далі будуть вибори, народ скаже своє слово про те, хто має бути керівником цієї держави. А головне, далі буде розробка Конституції, за якою повноваження мають бути перерозподілені. Уже цілком очевидно після, як мінімум трьох останніх президентів: Кучми, Ющенка і Януковича, що ані президентська, ані президентсько-парламентська (по суті ми зараз маємо президентську, тому що вона всі важелі впливу на всі призначення і всі рішення в країні віддала в руки Януковичу) система Україні не підходить. Нам потрібна або парламентська або, як мінімум, парламентсько-президентська з обмеженим набором повноважень голови держави.

Зараз надалі побутує погляд серед журналістів, експертів, політиків про те, що Україна поділена на Захід та Схід, або Південь-Схід та Північ-Захід, поділена між противниками і прихильниками інтеграційних процесів у напрямку до Європейського Союзу. Чи Ви поділяєте таку думку?

Україна поділена, але за іншим принципом: між простим народом і владою. Інтереси, рівень життя, розуміння шляхів розвитку країни у нинішньої влади і народу України повністю протилежні. Ось в цьому проблема. Тут треба знайти консенсус. А міф про те, що Схід і Захід мають різні інтереси, надуманий. Так, позиції дещо різняться в силу багатьох історичних причин. Навіть останні дні, коли зі Сходу на Антимайдан було вивезено багато людей, показали протилежне. Адже що робили ці люди? Вони при першій нагоді просто втікали з Антимайдану на наш Євромайдан, щоб побачити що там відбувається, поспілкуватись зі своїми родичами, однодумцями і т. д.

Інтерв'ю записане 17 грудня 2013 року. Розмову вів головний редактор порталу www.krytyka.com Олег Коцюба. 

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!