Володимир Дубровський
Липень 2012

За лаштунками корупції

Безумовно, викривати крадіїв, здирників та хабарників, боротися за прозорість інформації, протестувати проти розкошів можновладців та чиновників – корисно. Але треба розуміти, що саме собою це корупцію не подолає. Ба більше, треба бути обережним: якщо неформальна влада здійснюється через вибіркове застосування неможливих до виконання законів, то, зменшуючи можливість відкупитися від, скажімо, чергової перевірки бізнесу, борці з «поверхневою» корупцією тим самим посилюють набагато небезпечніший «обмежений доступ», допомагаючи владі контролювати її низові ланки.

Набагато продуктивніше боротися з неможливими до виконання законами як такими: за спрощення, дереґуляцію, проти дискреції, двозначностей тощо. Тут чудовий приклад подає Грузія. Звичайно, за наявности «вертикалі влади» (а тим більше – «смотрящих», про яких пише преса) це матиме обмежений ефект. Але треба розуміти, що ця влада – разом із її вертикаллю – не вічна. А за наявности законів, що не працюють через неможливість їх виконати, будь-який наступний уряд теж відчуватиме велику спокусу відновити «вертикаль» або навіть муситиме це зробити, бо доки закони не працюють, альтернативного способу управління просто немає.

До речі, з-поміж «порогових», необхідних умов для переходу до «відкритого доступу», що їх відзначили Норт зі співавторами, ми маємо найбільші проблеми саме із владою закону. Дві інші умови – суспільний контроль над силовими структурами та наявність незалежних від персоналій організацій – у нашому випадку є радше похідними, а отже, не з’являться, доки не запрацює принцип: «Закон один для всіх».

Та найголовніше – це викриття глибинної корупції, «обмеженого доступу» як такого. Його можна повалити, тільки якщо істотна – не обов’язково переважна, але активна – частина населення усвідомить, що її грабують навіть не так крадії державного майна, як монополісти. Монополісти, які, з одного боку, використовують брак конкуренції на ринку робочої сили (саме з цим передусім пов’язані низькі зарплати), а з другого – торгують на змонополізованому ринку товарів і послуг (цим пояснюються високі – навіть за европейськими мірками – ціни). До того ж «обмежений доступ», якщо й не руйнує повністю соціяльні ліфти, то принаймні гальмує та викривлює їх. Саме нерівність фактичних прав великою мірою зумовлює соціяльне розшарування у країнах із низьким і середнім рівнем добробуту, – доходить висновку відомий перуанський економіст Ернандо де Сото.

Однак цього здебільшого не розуміють наші співгромадяни. Вони вимагають «справедливого» перерозподілу – й отримують, згідно з логікою «обмеженого доступу», привілеї, а точніше – подачки. А що грабіж через монополізацію та відбір власности відбувається тихо, і його помічають лише окремі економісти, тоді як роздача чергових «тисяч» потрапляє в об’єктиви телекамер, то справжні корупціонери сплачують публіці тільки мізерний «відкат».

Але завдання полягає не в тому, щоби той «відкат» збільшити, адже це не зробить економіку ефективнішою! Вимагати треба відкриття можливостей, саме рівних можливостей – для всіх. А для цього треба переконати співгромадян у тому, що, всупереч їхньому сьогоденному досвіду, ринкова економіка – це не гра з нульовою сумою. Насправді обмін та підприємництво творять вартість так само, як і «проста праця». Тим часом те, що відбувається на їхніх очах (і викликає у них праведне обурення), виглядає як «гра з нульовою сумою» саме тією мірою, якою воно не є ринком.

Утім, навіть у найкращому разі нам годі сподіватися досягти фінських чи новозеландських показників корупції, бо, крім переконань, існують іще й набагато глибші культурні основи. Скажімо, у країнах Північної Европи більшість опитаних готові свідчити в суді проти своїх друзів, якщо ті винні. А в Південній Европі та Україні – навпаки! Це означає, що цінності «малої групи» наші співвітчизники ставлять вище, аніж загальніші. А державні службовці – теж частина цього суспільства, і їм завжди буде важче, ніж їхнім нордичним колеґам, долати спокусу догодити своїй сім’ї коштом громади, а найближче оточення завжди поблажливіше ставитиметься до тих, хто цій спокусі скорився. Й одинокий спосіб стратегічного запобігання корупції у такій ситуації – не надавати їм відповідних повноважень.

Отже, десь у Скандинавії чи Німеччині держава може перерозподіляти половину національного продукту, реґулювати багато сфер життя, навіть інколи активно втручатись у ринок – і при цьому не вбивати економіку остаточно. Бо там до всіх загальновідомих вад державного втручання не додається така величезна корупційна «сокира під компасом», як у нас. Натомість жителям України (а також Південної Европи та й узагалі більшости світу) доведеться змиритися з тим, що держава не буде такою дієвою та соціяльною, як у тих-таки скандинавських країнах. Вимагаючи ж, аби вона ще й щось «забезпечила» чи «відреґулювала», ми лише автоматично відкриваємо ширше двері для корупції.



[1] Чи не одинокий виняток із цього правила – розкрадання бюджету (наприклад, через державні закупівлі). Втім, цей вид корупції ближчий до звичайного крадійства, ніж до системної корупції.

[2] Один із так званих «загальносвітових індикаторів якости управління» (World Governance Indicators, WGI).

[3] Закон «Про внесення змін до Митного тарифу України» від 15.03.2005 № 2470-IV.

[4] Монополія встановлює вищу ціну на свій товар чи послугу і, відповідно, продає (та виробляє) меншу кількість, адже частина потенційних споживачів оцінює цей товар чи послугу нижче від монопольної ціни (хоч і вище за ціну конкурентного ринку) або просто втрачає спромогу їх купувати. Як наслідок, рівень виробництва зменшується порівняно з конкурентним ринком, отже, суспільство в цілому втрачає. Якщо монополія стосується товарів чи послуг, від яких неможливо відмовитися (наприклад, комунальних), то попит меншає на решті ринків, бо споживачам бракує коштів на інші потреби.

[5] Залежність між кількістю опитаних Міжнародною Фінансовою Корпорацією фірм, які підтверджують, що від них чекають хабара або подарунка «щоби владнати справу», та тих, які вважають корупцію важливою перешкодою, є напрочуд слабкою: кореляція становить лише 12%. Для порівняння: кореляція між тими, хто вважає важливою перешкодою корупцію та судову систему, становить 67% (розрахунки автора за даними МФК).

[6]  Одну з їхніх праць, найбільше дотичну до України, перекладено українською. http://www.case-ukraine.com.ua/index.php?mode=news&act=view&newsid=306&m...

 

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!