Тетяна Хоронжук
Листопад 2018

Забута і принижена: чому потрібно зреабілітувати літеру Ґ

Проєкт нового українського правопису, обговорення якого розпочалось у серпні 2018 року, на жаль, обрав собі непевний шлях. З одного боку, він буцімто мав намір «повернути до життя низку особливостей “харківського” правопису», з другого – не збирається нехтувати мовну практику епохи тоталітаризму, пояснюючи це тим, що всі радянські правописи є частиною української (!) ортографічної традиції.

Відтак серед запропонованих змін є і спроби варіянтного вживання окремих літер, і намагання продовжити життя вже «законсервованим» радянським правилам.

Ця стаття має на меті пояснити зацікавленим українцям не тільки те, що і як варто писати, а й те, чому повернення давніх традицій є не кроком назад, а шляхом до істинного українського, що колись у нас украли.

Літера Ґ

Випадає говорити про дискримінацію літери ґ не те що у радянські часи, а й у сучасному мовленні, починаючи від того, що літеру часто пропускають в абетках численних підручників і навіть у тестуваннях на ЗНО, й закінчуючи тим, що цієї літери немає на клавіятурі розмаїтих новочасних ґаджетів (її можна писати, використовуючи комбінацію клавіш Alt+г).

Букву ґ у наш правопис повернули порівняно недавно – якихось тридцять років тому. Уже встигло народитися декілька нових поколінь українців, а питання про доцільність уживання цієї літери й далі є відкритим. І справа не лише в суперечливій історії ґ, а й, мабуть, у тому, що тієї історії чомусь не розуміють або почасти і не хочуть розуміти.

Проєкт правопису 2018 року активно (хоч, може, й несвідомо) підтримує дискримінаційну тенденцію щодо цієї літери.

На ноті ентузіязму творці нового правопису запевняють, що «звук [г] був і залишається однією з найхарактерніших фонетичних рис української мови», а «іншомовний звук [g] доречно передавати українським г», керуючись якимись давніми ортографічною та ортоепічною традиціями.

Саме з традицій варто розпочати, адже їх незнання найчастіше породжує мовне невігластво. А «традиції» вживання цієї літери й справді неоднозначні.

З одного боку, українській фонетичній системі більше притаманний придиховий гортанний перехідний звук, який часто називають дзвінким гортанним фрикативним і який у сучасній українській мові передають літерою г. Звука /g/, який на сучасному етапі графічно передається літерою ґ, українська мова, як стверджує Юрій Шевельов, позбулася ще наприкінці XII століття.

Із другого боку, внаслідок побутування в багатьох українських говорах нещодавно «викинутого» звука – того ж ґ, зокрема активного його вживання серед носіїв південно-західного реґіону України, вже в XIV столітті виникла потреба графічно відтворювати цей звук.

Спершу внаслідок браку окремої літери для позначення цього звука на письмі почали використовувати диграф кг (кгвалт, кгрунт, Кгедимінович, мозкгови). Вживали його і пізніше, проте дедалі рідше. У XIX столітті, наприклад, цю традицію намагався продовжити у своїй граматиці Олексій Павловський (1818), а також укладачі «Записок» Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873).

Також існував варіянт запису цього звука через запозичену з латинської абетки літеру «g» (gраты, gроно, проgресъ, Gанжа, Gалаgанъ) – так само цю літеру досі передають серби. У XIX столітті цю літеру вживали Амвросій Метлинський (1839), Левко Боровиковський («Байки й прибаютки», 1852), Пантелеймон Куліш («Граматка», 1857 тощо), видавці журналу «Основа» (1861–1862). Останнім прихильником цього варіянту запису був харківський літератор Михайло Лободовський, який 1910 року обстоював латинську літеру, бо «і чепурна, і навчає чужої мови».

Сучасний графічний варіянт цього звука в українській мові (ґ) 1619 року ввів до абетки Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці», запозичивши курсивний різновид грецької гамми (γ). Хоча водночас він класифікує її як чужомовну літеру, застерігаючи від змішування /г/ і /ґ/, бо вони, на його думку, – зовсім різні літери.

Пізніше графему використав у «Лексиконі» Памво Беринда (1627) – ґвалтъ, ґезъ, ґузы, педаґоґъ, румиґаю. Широке використання цієї літери простежується за численними рукописними документами й стародруками XVII–XVIII століть – власне, в той час, коли звук /ґ/, як стверджує Шевельов, уже встиг поширитися у «поточному вжитку».

Унаслідок активного побутування звука /ґ/ на теренах південно-західного наріччя, зокрема й Галичини, поширення набуває і утверджена в «Граматиці» Смотрицького графема.

Скликаний 1848 року у Львові Собор учених руських, отримавши більше повноважень у складі Австрійської імперії, ухвалив: «на звук g уживати букву слідующої форми ґ». Цю літеру також активно використовують у газеті «Зоря Галицька» (1848–1857).

Пізніше, вже на початку 1890-х років, уживання графеми ґ на позначення латинського /g/ ввели в офіційний правопис Галичини, відомий як «желехівка» (за прізвищем лексикографа Євгена Желехівського).

Уживати цю літеру рекомендували також «Найголовніші правила українського правопису» (1921) і правопис 1928 року – перші українські соборні правописи, що їх без жодних тоталітарних заанґажувань уклали на Всеукраїнській правописній конференції авторитетні українські науковці.

Щоправда, така тріюмфальна хода літери ґ не надто тішила Івана Огієнка. Він уважав, що не треба цією літерою зловживати, бо вона наближає українську вимову до вимови західних чи східних сусідів, а це нашій культурі шкодить:

Ознакою української мови є тільки г (h), чому й чужі слова з [ґ] ми українізуємо, цебто вимовляємо інтелігенція, гімназія, агітувати <...> <...> Вимова г як [h] єсть наша характерна споконвічна ознака, руйнувати яку було б непотрібним нехтуванням своєї старої культури.

Згодом проблему вживання літери ґ таки вирішили остаточно, тільки занадто категорично. Радянський правопис 1933 року, ставлячи за мету «ліквідувати націоналістичні правила щодо правопису іншомовних слів», цю літеру взагалі вилучив з українського алфавіту. У §76 Правопису 1933 року сказано:

Іншомовні h і g однаково передаються (незалежно від вимови) знаком г, напр.:

а) гармонія, гектар, гумор, гумус, гербарій, горизонт, гіпотеза <...>

б) авангард, гвардія, генерація, графік, гімнастика, грандіозний, гума, грунт, ембарго, гоніометр, агітація, міграція, лінгвістика, агресор <...>

Те, що в українській мові наявні і звук г, і звук ґ, суперечило процесові «зближення двох братніх мов». Аби не напружувати мізки їх розрізненням, одну літеру вирішили зліквідувати – звісно ж, ту, яка не була графічно схожа з російською.

І тут – парадокс. Адже, зі слів Василя Німчука, «у будь-якому випадку звук [g] не відділяв української мови від російської, навпаки, він є елементом, що зближує звукові системи обох мов, адже проривний г – характерна риса російської фонологічної системи».

Поки що чинний правопис (1993 року) хоч і зреабілітував літеру ґ, та водночас продовжив «антибуржуазну» традицію ще 1930-х років – у більшості іншомовних слів так і залишився накинутий іще за комуністичного режиму спосіб передавати g літерою г. Ні вашим, ні нашим...

Зокрема, у сучасному правописі про літеру ґ зафіксовано таке:

Літера «ґ» передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний звук [ɡ] як в українських словах, так і в давно запозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґешефт, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний «g» згідно з усталеною традицією вимовляється як [ɦ] (літера «г»); проте збереження «g» у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.

<...>

Латинські літери «ɡ» і «h» звичайно транслітерують літерою «г»: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція <...>

В окремих словах англійського походження «h» передається як «х»: хобі, хокей, хол, Хемінгуей та ін.

Чинний правопис так і не зміг визначитися, «що», «де», а головне, «чому» варто писати.

На сучасному етапі така плутанина доводить або до зловживання літерою ґ, або, навпаки, до її дискримінації, яка найкраще увиразнюється у мимовільному вилученні літери ґ не тільки в затверджених у правописі словах із нею, а й із алфавіту.

Власне, задля більшого унаочнення варто зазирнути до словників.

Зіставмо три словники різних періодів: «Словарь української мови» Бориса Грінченка 1907 року (далі – СУМГ), «Правописний словник» Григорія Голоскевича 1929 року (далі – ПСГ) та «Великий орфографічний словник сучасної української мови» за редакції Юрія Меженка 2008 року (далі – ВОССУМ).

А тепер порахуймо, скільки слів із початковою літерою ґ містить кожен із них:

– СУМГ – 269 (лише питомі слова живої української мови);

– ПСГ – 352 (слів побільшало завдяки численним словоформам, запозиченим іншомовним словам та власним назвам. Цікаво, що деяких слів, зафіксованих іще у Грінченка, у ПСГ уже немає);

– ВОССУМ – 314 (слів чимало завдяки наявності слів іншомовного походження, власних назв, імен).

Здавалося б, тенденція не є спадною, а навіть навпаки. Та якщо придивитися, одразу стане видно залишки тільки «косметичних» поправок української після радянської експансії.

Скажімо, загальна кількість випадків уживання літери ґ у словах у словниках значно відрізняється:

– СУМГ – 1415 слів із літерою ґ із загального реєстру, який становить 68 тисяч слів;

– ПСГ – 1741 слово із 40 тисяч;

– ВОССУМ – 585 слів із 150 тисяч (!).

Тобто, враховуючи реєстри словників, можна визначати, що відсоткова частка вживання літери ґ дорівнює:

– СУМГ – 2%;

– ПСГ – 4,3%;

– ВОССУМ – 0,39%.

Те, що вживання літери ґ у сучасних словниках становить навіть не половину відсотка, вже свідчить про її дискримінацію.

Нечіткість формування правила про літеру ґ та передавання g в українській мові також спричиняє великі проблеми в оформленні ортографічних словників.

Наприклад, реєстр другого видання «Орфографічного словника української мови» 1994 року відрізняється від інших видань тим, що, спираючись на варіянтність уживання г та ґ у власних назвах (що затверджено у правописі), укладачі словника зафіксували паралельні форми географічних назв: Ґданськ, -а і Гданськ, Ґренлáндія, -ї, ор. -єю і Гренлáндія; ґренлáндський і гренлáндський.

А ось «Орфографічний словник української мови» Андрія Бурячка фіксує у словах лише літеру ґ: Ґібралтáр; Ґренлáндія.

«Сучасний орфоґрафічний словник» Олега Петраковського (2009) взагалі по-своєму (хоча й логічно) диференціює вживання літери «г» і «ґ»: латинська літера «h» і грецька літера «γ» передається українською літерою «г», а на місці «g» у словнику вживається «ґ».

Цікаво, проте більш докладно, реґулює положення щодо літери ґ Проєкт правопису 1999 року.

У §15 «Літера Ґ» йдеться:

Літера «ґ» передає на письмі звук [ɡ] у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа <...>, а також у власних назвах – топонімах України: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан <...>

Далі Проєкт пояснює принципи передавання g в українських еквівалентах.

У § 95 Проєкту маємо:

1. Літеру «g», яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук [ɡ], у загальних назвах та у власних географічних назвах на письмі передаємо буквою «г»: агент, агітатор, агресія, багаж, газ, гараж, гарантія, гастролі, гвардія, генерал, глобус <...>; Англія, Бельгія, Гамбія, Гвінея, Гренада, Греція, Грузія <...>.

2. У власних назвах людей (іменах, прізвищах) відповідно до «g» у мові-джерелі пишемо «ґ», а відповідно до h – «г»: Верґілій, Ґеорґ Вільгельм, Фридрих Геґель, Ґеорґ Фридрих Гендель, Васко да Ґама, Магатма Ґанді, Федерико Ґарсія Лорка, Вінсент ван Ґоґ <...>

3. Літеру «g» передаємо буквою «ґ» у не засвоєних українською мовою іншомовних словах, а також в іншомовних словосполуках, що транслітеруються засобами української графіки (варваризмах): альтер еґо (лат. alter ego – «друге я»), персона нон ґрата (лат. persona non grata – «небажана особа»), фата морґана (лат. fata morgana – «марево»); Ґран-прі (фр. grand prix – «Велика премія», найвища нагорода на конкурсі, змаганнях); ґудбай (англ. good bye – «до побачення»); «Фольксваґен» (нім. «Volkswagen») – назва автомобільної фірми <...>

4. Відповідно до вимови літеру «g» у словах англійського походження передаємо через буквосполучення «дж»: менеджер (manager), Джордж (George); у словах італійського походження – також через «дж»: Джованні (Giovanni), Джотто (Giotto), Джузеппе (Giuseppe); у словах французького походження – через «ж»: кортеж (cortège), Жерар (Gerard), Жорж (Georges) <...>.

Перше правило тут сформульовано, звісно, не на користь п’ятої літери абетки, проте загалом правила – таки великий компроміс між тим, що узвичаєно, і тим, що все-таки треба утверджувати в правописі української мови.

Згідно з правописом, найкраще не зводити різні мовні традиції під один знаменник в українській мові, адже мова у сучасному глобалізованому світі не є закритою системою. Її норми мають водночас не тільки відтворювати питомі українські риси, а й бути відкритими до інших мовних систем, не переінакшуючи їх, але намагаючись передати істинне звучання.

Можна, звісно, довго блукати в історії, вишукувати всі можливі камені спотикання, але, гадаю, доцільніше звернути увагу на медійний ґрунт, де можна досить добре простежити вживання літери ґ.

Ось декілька прикладів:

оператор аґенції «Ройтерс»

(Вікна-Спорт, СТБ);

Слово «агенція» походить від лат. agens – «виразний, активний». Наявність у мові-джерелі літери g хоча й змушує допускати наявність ґ в українському еквіваленті, проте Проєкт, навпаки, таку тенденцію заперечує, наводячи чіткий приклад: «літеру «g», яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук [ɡ], у загальних назвах та у власних географічних назвах на письмі передаємо буквою «г»: агент <...>

Справа у тім, що саме слово запозичено в мову з німецької через польське і російське посередництво. Відповідно, у всіх цих мовах слово вимовляється разом із дзвінким м’якопіднебінним проривним звуком g, що в українській має позначатися як ґ. Корені фрикативного звука на місті ґ у нашому правописі слід шукати ще 1933 року, у час, що апелював до зближення російської та української графіки.

усе було леґітимно

(В. Лобода. Вікна, СТБ)

Слово походить від лат. legitimus – згідно із законами, правомірний, законний. Найлогічніше буде передавати слово з літерою ґ як найправомірніший спосіб передання латинської g.

«Я не боюся сказати»: Правила захисту від ґвалтівника

(СТБ)

 

Найкращі сорти аґрусу для різних регіонів України

(Сніданок з 1+1)

 

Не проґавте у новому сезоні...

(реклама, СТБ)

 

...його імпровізація ґрунтується на...

(Новини, Інтер)

Слова у зазначених прикладах офіційно затверджено у правописі, і їх слід уживати з літерою ґ.

...моралізування, що іґнорує реалії...

(Критика)

Слово походить від лат. ignorare «не знати, не визнавати». Знов-таки наявність g у відправному слові дає змогу писати на її місці ґ в українському еквіваленті.

Відтепер у Шенґенській зоні – 24 країни

(Вікна, СТБ)

Походить від назви села в Люксембурзі – Ше́нген (люксемб. Schengen, [ˈʃeŋən]), розташованого неподалік потрійного стику кордонів Франції. Оскільки в мові-джерелі є літера g, і ця літера наявна у мовах усіх представників Шенґенської зони, українській мові також потрібно узгодити адекватне вживання.

Арґентинці участь у цьому матчі собі вже забезпечили.

(Вікна-Спорт, СТБ)

Назву країни її мешканці вимовляють на португальську манеру, вимовляючи g як /ж/. Звісно, тут не потрібно вдаватися до крайнощів, проте графічний вигляд слід усе-таки відтворювати правильніше – через ґ.

У наступних випадках наявність ґ в українських еквівалентах зумовлено наявністю g в мові-джерелі.

Ганна Герман, Народна депутатка України, фракція Партії реґіонів

(Вікна, СТБ)

Слово походить від лат. regio, що означає країна, область.

...давали більше нагод притягати авторів і підписантів до кримінальної відповідальности за «наклеп на радянський лад» або «антирадянську пропаґанду»...

(Критика)

Походить від лат. propaganda дослівно – «який підлягає поширенню».

Нині, коли кримських татар знову спіткали тяжкі часи, – тепер уже на батьківщині, в Криму, окупованому російським аґресором

(Критика)

Слово походить від лат. aggressio – напад.

Несподіваність ударів, їх нереґулярність і загрозлива повсюдність – усе це робить їх непередбачуваними, а нас – беззахисними.

(Критика)

Мрія зробити непевність не такою жахливою, а щастя постійнішим шляхом зміни еґа, а зміну еґо – через зміну його вбрання, є «утопією» мисливців – «дереґульованою»

(Критика)

Слова походять від лат. regularis «той, що містить настанови; обов’язки».

Якщо ви не бажаєте втопитися, серфуйте, що значить – змінюйте ваш ґардероб

(Критика)

Походить від фр. guarde-robe, від guarder – «зберігати», і robe – «сукня, одяг».

Та, попри такі тенденції, маємо ще почергове вживання г–ґ у тих же словах:

Що обов’язково потрібно знати про ґрунт

(Сніданок з 1+1)

Хоча за декілька місяців до цього –

Як правильно обрати насіння, підготувати грунт

(Сніданок з 1+1)

Ціле село на Одещині затоплює ґрунтовими водами...

(Надзвичайні новини, ICTV),

а раніше:

На Подолі зсув грунту зніс дванадцять гаражних боксів

(Надзвичайні новини, ICTV)

Із власними назвами, звісно, все має бути очевидно, адже слід максимально передавати звучання, що в мові-ориґіналі.

У групі Е матч Барселона – Штудґарт був суто формальним, каталонці перемогли 2:1, а от у зустрічі Ґлазґо і Ліона вирішувалося: хто пройде до 1/8-ої Ліги Чемпіонів

(Вікна-Спорт, СТБ)

ФК «Штутґарт» (заснований 1893 року) – один із найвідоміших німецьких футбольних клубів. У мові ориґіналу – Stuttgart (нім).

Ґлазґо – назва шотландського міста, батьківщина декількох відомих футбольних команд. У мові ориґіналу – Glasgow [ˈɡlaz.ɡo] (англ.)

Спілберґ підтримав нашу кіномову

(«Інший бік», СТБ)

У мові ориґіналу маємо – Steven Spielberg. У процесі перекладу з англійської, де кінцеве g оглушується, доводиться обирати між вимовою та графікою. Хоча графічно передавати текст – таки доцільніше задля легшого диференціювання однієї власної назви серед інших.

Власне, відштовхуючись від історико-фонетичної традиції, розуміємо, що літера ґ повторно з’явилася у нашій мові задля адекватного передавання іншомовних слів зі звуком g. Тож послідовне передавання звука g українським ґ, а h (яка походить від фрикативного грецького звука – η) – українським фрикативним г (а не х), може значно впорядкувати українську графіку і спростити теорію перекладу.

Та внаслідок тривалої експансії української мови радянськими правописами зміна г на ґ буде досить таки болісною, адже відсутність цієї літери в алфавіті впродовж майже шістдесяти років спричинила збідніння та переінакшення словникового фонду з цією літерою.

Оскільки звук г є споконвічною українською ознакою, то якраз його потрібно залишити у питомих українських словах, а ґ, згідно з його первісною функцією, вживати у більшості запозичених слів та діялектних формах. Таке рішення також могло би полегшити диференціяцію між питомими і запозиченими словами. Із другого боку, також не потрібно порушувати словоформ із літерами г і ґ, що є питомими для української мови і що з’явилися ще до правопису 1933 року.

Укладачам правопису слід звернути більшу увагу на ті запозичені слова з літерою г, які ввійшли у вжиток під час перебування України у складі Радянського Союзу, докладно вивчити їх етимологію та видозмінити у потрібному для української мови руслі. Хоча найпершою справою, яка не підлягає оскарженням, має бути унормоване адекватне і максимально наближене до ориґіналу передавання іншомовних прізвищ українською мовою.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!