Григорій Грабович
Вересень 2010

Задзеркалля героїчної доби

Спогади Юрія Шевельова про його зустрічі з Романом Якобсоном, що за своєю логікою становлять, мабуть, частину його нібито написаних, але ще ніде не оприлюднених ані підтверджених «американських» спогадів, є чи не найсильнішим акордом його відомої мемуаристики. Взагалі, у цілій його різнорідній і багатій на осягнення есеїстиці вони чи не найяскравіші. Для мене їхня «багатовекторна» фактура – суміш спогаду і сповіді, порахунки із різними гравцями (і своєю молодшою іпостассю), типове (і трохи нарцистичне) розвінчуванням негідників-опонентів, і не в останню чергу тонко витриманий драматизм інтелектуального трилера – також розкривали відомий мені світ (адже до Гарварду я потрапив ще на свіжих слідах описуваних тут подій, восени 1966 року), де нібито свійське і звичне відтінювалося дивними і моторошними нюансами. «Найшла коса на камінь» – думалося мені, коли я читав спогад Шевельова (і то вже від перших сторінок), і думалося не лише про нього та Якобсона (у якого я потім брав семінар, його останній, у 1967 році, але про якого я ні разу не чув слова від Шевельова, хоча з ним тоді також чимало спілкувався), а про дальші стосунки Шевельова та його вже адептів і про певну кармічну циклічність. Її також варто колись просвітлити.

Гораса Ланта я запитав про ці спогади, але довго після того, як їх надрукувала у грудні 1994 року «Сучасність» – десь наприкінці 1990-х чи навіть уже на початку 2000-х, пам’ятаю тільки, що це було на одній із тих Christmas parties, що їх Український науковий інститут (іще у своєму великому приміщенні на Масачусетс авеню) щороку влаштовував і на які завжди збиралося чимало людей – бо їжі (хорошої, традиційної) і питва завжди було багато, й сама публіка принаджувала (і науковці, і студенти, й оті, як їх називав Кінан, «монастирські люди»). Запитати Ланта, що він думає про ті спогади, давно хотілося: він же фігурував у них як головний поплічник доволі-таки здемонізованого Якобсона і напевно мусив би мати якусь думку, – але якось не виходило. Не тому, що важко було з ним спілкуватися – на той час уже не було тої проблеми, що була колись, наприкінці 1960-х: тоді я, як і чимало інших, що мусили брати обов’язковий семінар зі староцерковнослов’янської, дивився на його курс як на важке випробування (сливе як на заум, – ледве його здав), а на самого Ланта – як на пострах: він був геть суворий і недоступний, без будь-якої (здавалося) поблажливости. І потім не раз чув від Омеляна Пріцака, мого тоді захисника і промотора, що в Лантових очах я (в результаті цього курсу) попросту «лінюх», якщо не невдаха. З перспективи часу, може й мав він рацію, – але тоді мені не вистачало розуму бачити, що поєднання предмету, самої церковнослов’янської, зі структуралістською теорією, через яку він її викладав, не мало бути аж так нестравним; і сам із часом почав тим структуралізмом цікавитися, – але це вже пізніше і без примусу. Ще пізніше, коли я почав викладати у відділі славістики, Лант також міг бути терпким і авторитарним (видно, його перші враження ще надалі спрацьовували), але з часом це почало мінятися. Може, тому, що і я став дипломатичнішим, шукав хоч якісь місця інтелектуального контакту. В кожному разі, до мого підвищення на ординарного професора Лант поставився цілком прихильно і відтак ми почали частіше спілкуватися. (Я зокрема випитував його думку щодо автентичности «Слова» – саме із суто мовознавчого погляду. Його відповідь була – чітко це пам’ятаю, але, на жаль, її ніде, здається, ні розгорнуто, ані надруковано, – що однозначної відповіді немає: судячи із самого мовного пласту, «Слово» може так само бути твором і XIII, і XVIII століття.) Не пригадую, що він відповів на тій різдвяній вечірці про спогади Шевельова, – мабуть, нічого конкретного й не було; але дослівно кілька днів опісля я знайшов у своїй інститутській поштовій скриньці машинопис його «рецензії», яку тут подано. На ній була мінімалістична анотація: FYI (для інформації), і підпис Ланта. Він написав цей текст десь п’ять років раніше, – але, наскільки...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!