Катерина Ботанова
Березень 2012

Заручники революції

Я почала писати цей текст півтора місяці тому. Написала два абзаци і зупинилася, потім поверталася до нього ще двічі, але все залишила на своїх місцях.

Увесь цей час у фейсбуку (який, здається, поступово став для нас тим, чим є ЖЖ для політично анґажованих та інтелектуально вправних кіл Росії) стояв неабиякий гул: більшість хоч трохи суспільно активних митців, журналістів, інтелектуалів гаряче обговорювали спочатку закриття виставки «Українське тіло», а тоді закриття і самого Центру візуальної культури при НаУКМА рішенням Вченої ради Могилянки. Переходили на особистості, ображались і ображали, ділилися на лівих і правих, хаяли лібералів і ліваків, відфренджували і припиняли комунікацію одні з одними. І з часом просто припиняли обговорення взагалі.

За понад два місяці скандалу – а це був саме скандал – поза коментами у фейсбуку у відкритих джерелах, зокрема з онлайновими й офлайновими ЗМІ, не з’явилося жодного (!) аналізу ситуації від будь-кого з українських публічних інтелектуалів. Загалом ЗМІ обмежилися новинами і хіба що декількома назагал обуреними, але переважно інформаційними статтями [1].

Чи не парадокс, коли про найгучнішу культурно-політичну справу, хвиля від якої пішла добре за межі України, публічно говорили майже винятково її безпосередні фігуранти, до того ж один бік істотно голосніше за другий?

Тим часом українська інтелектуальна спільнота встигла публічно висловитися щодо Винничука і порнографії, Росолінського-Лібе й українського націоналізму, президента і його шістнадцяти мільйонів, «музейного заколоту» і нового професіоналізму керівних кадрів культури, «11 апостолів щирої віри в Україну» та місії об’єднання країни, а також щодо багатьох інших більш або менш важливих, більш або менш локальних питань. Про ЦВК – ні пари з вуст.

Був, звісно, один спосіб публічного прояву: листи підтримки і протесту, які зібрали чимало імен. Така собі моральна індульґенція, хоча навіть її задешево придбали не всі.

Чому те, про що багато хто активно й небайдуже говорив off the record – при каві, при пиві, ледь побачивши одні одних на конференціях та публічних лекціях, уже не кажучи знову-таки про фейсбук, – виявилося публічно цілком не проговореним?

Етика й естетика

Нещодавно, коментуючи для журналу «Артхроніка» ситуацію з панк-групою «Pussy Riot», російський куратор і критик Віктор Мізіано сказав, що за умов неадекватних репресій, спрямованих проти учасниць групи, етичне має переважати естетичне, і розмову слід вес ти передовсім із громадянських позицій.

А громадянська позиція полягає в тому, щоби висловитися на підтримку групи і проти репресій. Тобто солідаризуватись із «Pussy Riot».

Російська феміністка Вєра Акулова у статті для порталу OpenSpace.ru каже:

Це цілком безпрограшна позиція, таких людей не можна не підтримувати. Зокрема, російські феміністки – навіть ті, хто налаштований до Pussy Riot більш ніж скептично, – повинні будуть їх підтримувати – бо коли іншу жінку репресують за її політичні висловлювання, ніякого вибору, по суті, немає, просто треба виявити солідарність. Навіть коли знаєш, що за потреби на солідарність у відповідь ти навряд чи зможеш розраховувати.

Російські дискусії – а їх було дуже багато – довкола панк-молебня «Pussy Riot» і подальших репресій проти учасниць групи намагалися проговорювати і художній складник цієї акції, і політичний момент (антиклерикалізм, фемінізм), і провокації, і суспільну реак цію, але це не дуже вдавалося. Репресії, природно, перебивали і стишували решту чинників. Перед загрозою семи років ув’язнення та позбавлення материнських прав мистецька цінність чи навіть політична й протестна доцільність відступають як другорядні, якщо взагалі доречні питання для дискусії. Етичне переважає естетичне і політичне. Етика вимагає солідаризування з потерпілим. Етика закриває рот, щоб не зашкодити. Власне, ніякої позиції вже не може бути – тільки «так» або «ні». Логіка боротьби...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!