Пітер Померанцев
Липень 2013

Збій у кремлівській матриці

Десь на початку цього століття, в зеніті російського нафтового буму, цвітінні путінської ери, зміцнінні «керованої демократії» та при народженні постмодерної диктатури я опинився у довгій сірій кімнаті Останкіна, російського телецентру розміром із п’ять футбольних полів, тарана кремлівської пропаґанди. Я нещодавно прибув із Лондона, щоб стати політичним консультантом, а пізніше телепродюсером на дедалі більшому російському телевізійному ринку. Це був щотижневий мозковий штурм на Першому каналі, де мали би збиратися найдинамічніші уми Москви, щоби творити телешедеври керованої демократії, шоу-бізнесовий фасад вільного суспільства, в той час як реальність щогодини ставала авторитарнішою. У кімнаті нас було понад двадцятеро: засмаглі телеведучі у білих шовкових сорочках, професори політології зі спітнілими бородами й важкою задишкою, а також рекламні менеджери у кросівках. Жінок не було. Всі палили. Диму було стільки, що свербіла шкіра. Мене допустили випадково, пропхав приятель-видавець: завдяки моєму російському прізвищу ніхто не помітив, що я британець, а що я тримав язика на припоні, то ніхто не зауважив мого акценту.

На чільному місці сидів Міхаіл Лєонтьєв, найвідоміший телеведучий у країні. Він був невеличкий, швидко говорив прокуреним голосом: «Ми всі знаємо, що не буде реальної політики, кожен знає, що більше не буде реальних виборів, але ми далі повинні давати нашим глядачам відчуття, що щось відбувається. Вони потребують постійної розваги!».

 

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!