Роджер Л. Мартин
Листопад 2014

Злет (і ймовірне падіння) економіки таланту

Як приборкати динаміку, яка збагачує топ-менеджерів і фінансистів коштом інших

Коли Роберто Ґоізуета 1997 року помер від раку у віці 65 років, він був мільярдером. Непогано, як для кубинського еміґранта, який приїхав до Сполучених Штатів підлітком. Він аж ніяк не був першим, хто іміґрував до Америки і став мільярдером, але інші заробили свої статки, засновуючи або розбудовуючи компанії та виводячи їх на біржу. Ґоізуета заробив свій статок, працюючи генеральним директором «Coca-Cola».

Він не міг вибрати для виходу на арену ідеальнішого моменту. 1980 року він став керівником компанії, яка не володіла жодними природними ресурсами і мала обмаль фізичного капіталу. Економіка таланту щойно піднялася на ноги, і винагороди за її ключові виробничі активи здійснили епохальний зсув — на його користь. Його компанія була однією з найвисоковартісніших у світі завдяки своєму культовому бренду та масиву людського таланту, що збудував і підтримував його. Ґоізуета став емблемою цього таланту, а інвестори платили за нього, як ніколи раніше.

За століття до того найціннішими активами були природні ресурси: «Standard Oil» потребувала вуглеводнів, «U. S. Steel» потребувала залізної руди та вугілля, а «Great Atlantic & Pacific Tea Company» була потрібна нерухомість. Із перебігом ХХ століття провідні компанії Америки зростали й підвищували свій добробут, витрачаючи щодалі більше капіталу на придбання та експлуатацію нафтових і мінеральних родовищ, лісів, водойм і землі. Лише п’ятдесят років тому 72% із п’ятдесяти найбільших за ринковою капіталізацією американських компаній усе ще завдячували своїми позиціями контролю та експлуатації природних ресурсів.

Безперечно, у процесі зростання ці компанії потребували багато ресурсу робочої сили, але в основному для рутинної роботи. Ця робоча сила була великою мірою взаємозамінною, і окремі працівники мали небагато впливу в переговорах із роботодавцем; доки їх привели до усвідомлення їхніх прав і мотивували об’єднуватися у профспілки, постачальники робочої сили займали віддалене третє місце в неформальній ієрархії економіки, після природних ресурсів і постачальників капіталу.

Статус-кво почав змінюватися 1960 року, із надзвичайним розквітом фронту творчої роботи, що вимагала сутнісно незалежного мислення та ухвалення рішень. 1960 року творчі позиції становили тільки 16% усіх робочих місць (і на той момент зросли лише на 3% за попередні п’ятдесят років). Ця частка подвоїлася протягом наступних п’ятдесяти років, досягнувши 2010 року 33%.

До складу п’ятдесяти найбільших за ринковою капіталізацією компаній 1963 року входив відносно новий різно- вид корпорацій, прикладом якого була IBM, що займала четверте місце. Природні ресурси майже не відігравали ролі в успіху IBM, і, хоча питання капіталу мало аж ніяк не тривіяльне значення, будь-хто пов’язаний із компанією упевнено заявив би, що її яскраво творчі працівники — науковці й інженери, спеціялісти з маркетинґу та продажів — були серцевиною її конкурентної переваги та двигуном її успіху на ринку. Це ж можна було сказати і про «Eastman Kodak», «Procter & Gamble» та «Radio Corporation of America», — успіх усіх цих компаній було побудовано на силі таланту.

До 2013 року вже понад половина із п’ятдесяти провідних компаній спиралася у своїй діяльності на талант, у тому числі три з чотирьох найбільших: «Apple», «Microsoft» і «Google». (Четвертою була «ExxonMobil».) Лише десять із них завдячували своєю позицією у списку володінню ресурсами. Протягом минулих п’ятдесяти років американська економіка зазнала рішучого зсуву від фінансування експлуатації природних ресурсів до максимізації потенціялу людського таланту.

Від активу їхньої мрії до угоди їхньої мрії

Протягом 1970-х років генеральні директори великих американських компаній, чиї акції були в публічному обігу, заробляли в середньому 1 млн доларів (у сьогоднішніх доларах), тобто менш ніж...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!