Максим Кирчанів
Липень 2014

Зрадники отечества чужого

Книги, що обговорюються у цій статті:

Олег Смыслов. Проклятые легионы. Изменники Родины на службе Гитлера. Москва, 2006.

Лев Соцков. Неизвестный сепаратизм. На службе СД и Абвера. Из секретных досье разведки. Москва, 2003.

Сергей Чуев. Проклятые солдаты. Москва, 2004.

Сергей Чуев. Украинский легион. Москва, 2006.

Війна, зрада й історична пам’ять у сучасній Росії

Мирослав Шкандрій, розповівши у статті «Постколоніяльний складник дискурсу України» («Критика», 2006, ч. 1–2) про те, як у студентські роки посперечався з двома викладачами, що намагалися заперечити існування української нації та мови (один із них був еміґрантом із Росії, де такі концепції й дотепер дуже популярні), слушно вказав на дві теми, довкола яких точитимуться дискусії про існування/неіснування та про повноцінність/неповноцінність української нації: ідентичнісної та військової. Іншими словами, для опонентів національної української історіографії українська ідентичність є сільським антуражем, а військова історія – від козаків і до проблем участи українців у Другій світовій війні – це одна велика історія неприборканого дикого бандитизму та воєнних злочинів. Російські націоналісти не пропускають нагоди поставити українцям на карб їхню неповноцінність, і навіть у дослідженнях, присвячених війні (темі, далекій від дискусій про національну ідентичність), протиукраїнський націоналізм робить своє. У такій ситуації історія війни й історія колаборації стають полем битви за пам’ять, ідентичність і саму історію.

Тема війни є особливою для російської історичної літератури – наукової, популярної, художньої. Але в комплексі офіційних наративів про героїзм і патріотизм «совєтського народу» не було місця для цілої низки проблем, пов’язаних з історією окупованих територій, долею військовополонених і колаборацією совєтських громадян із німцями – якщо такі сюжети й потрапляли в історичні дослідження, то хіба що в украй неґативному висвітленні. У 1990-х ситуація почала змінюватися: з’явилися документальні фільми, вийшли нові книжки, було перевидано книжки післявоєнних еміґрантів, але проблема залишалася однією з табуйованих і небажаних для вивчення.

У центрі цього огляду – проблеми історії колаборації неросійських народів із Німеччиною під час Другої світової війни, хоча проблеми сприйняття російського колабораціонізму також заслуговують окремого дослідження. У розвитку інтересу російського суспільства до цієї теми можна виокремити два етапи. Перший датуємо 1990-ми роками, коли й історики-фахівці, і журналісти почали активно обговорювати проблеми колабораціонізму. У першій половині 1990-х лідером цієї дискусії був «Военно-исторический журнал», що й далі утверджував совєтську позицію, згідно з якою з німцями співпрацювало небагато військовополонених, а ті, що опинилися в РОА та східних леґіонах, були дезертирами, які вже морально розклалися, зрадниками Батьківщини. Елемент свідомої та політичної колаборації заперечувано та занижувано. До середини 1990-х років «Военно-исторический журнал» утратив монопольні позиції у вивчанні цієї проблематики: його потіснили дослідники, що належали до громадських структур – фахівці-історики та журналісти. Тому в російській історичній науці є тільки одна наукова розвідка, що стосується проблем колаборації, – книжка Міхаіла Сєміряґи «Колабораціонізм. Природа, типологія та вияви в роки Другої світової війни» (Москва, 2000).

У другій половині 1990-х років у російській періодиці було опубліковано чимало матеріялів, присвячених історії колаборації совєтських громадян із німцями. Окреслилося два полярно протилежних погляди. Перший із них, речниками якого є Юрій Квіцінський, Сєрґей Чуєв, Лєв Соцков та інші, розвивав традиції совєтської історіографії, змодифікувавши теорії тодішньої політичної ідеології. Якщо стара історіографія наголошувала, що зрадники воювали проти совєтського ладу, то її спадкоємці у другій половині 1990-х років...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!