Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі

Рейтинг:

Додаткова інформація

Репортажну, автобіографічну, а водночас й аналітичну книжку знаної нью-йоркської журналістки Памели Дракермен, що вона англійською вийшла в світ 2012 року, аби відразу стати в США бестселером і предметом запеклих дискусій, присвячено одному з найважливіших для будь-якого суспільства питанню – науці правильного «дітоводства», мистецтву мудро виховувати сучасну дитину без шкоди для життя і побуту батьків.

Авторка підсумовує свій досвід вагітности, народження та виховання трьох дітей у середовищі експатів-англофонів і французів, переважно із середнього класу, поєднуючи повсякденні «антропологічні» спостереження з підходом журналістки-дослідниці, котра вивчає підвалини французьких побутових звичок та суспільних очікувань і простежує їх розвиток від творів Русо до втілення у політики соціяльного захисту.

Ця прониклива і напрочуд захоплива оповідь кидає виклик поширеному нині як у США чи Великій Британії, так і, у свій спосіб, в Україні культу дитиноцентричної родини, що його жертвою стають інтереси, душевний спокій і здоров’я не тільки дорослих, насамперед матерів, але й, зрештою, і самих дітей, які виростають примхливими й інфантильними в умовах позірної вседозволености та низьких вимог до (само)дисципліни, ввічливости, навичок взаємодії з іншими людьми і пристосування до самостійного існування. Видання призначено найширшій авдиторії інтеліґентних читачів.

Пост-матеріал із зустрічі із письменницею у Києві в вересня 2016 р. можна переглянути тут.

У цій книжці можна прибрати означення «американські» чи «британські» у більшості випадків, коли їх уживає авторка, і сміливо поставити натомість «українські». Сучасні українці такою ж мірою «дитиноцентричні», як американці: численні анекдотичні випадки нагадуватимуть українським читачам та читачкам власні досвіди – попри відмінність культур, обставин життя й економічного становища.

Жанрові розділи: Психологія дитячого виховання

Мова: Українська

Про автора

Памела Дракермен

ЦИТАТИ З ВИДАННЯ

Французи впевнені, що їхнє завдання – м’яко навчити дитину, як добре спати, так само як пізніше вони вчитимуть її дбати про гігієну, збалансовано харчуватися або їздити на велосипеді. Їм не здається, що пів ночі просидіти з восьмимісячною дитиною на руках означає бути відданою матір’ю чи батьком. Для них це означає тільки те, що в дитини є проблеми зі сном і що в сім’ї бракує гармонії. Коли я розповідаю французьким мамам історію Елісон, вони кажуть, що це нестерпно: і для матері, і для дитини. Французи, як і ми, вірять, що кожна дитина особлива і прекрасна по-своєму. Але разом із тим вони вважають, що деякі речі – просто біологія. Перш ніж упевнитися, що твоя дитина якось по-особливому спить, варто все-таки звернутися до науки.

Я певна, що секрети французького виховання ховаються на видноті. Просто раніше ніхто до них не придивлявся. Починаю тягати блокнот у сумці з підгузками. Візит до лікаря, обід із друзями, гра на майданчику чи похід до лялькового театру – для мене це все нагоди спостерігати за французькими батьками в дії й розгадувати, якими неписаними правилами вони керуються.

Ніхто не роздмухує цих досягнень до космічних масштабів. Але я все частіше помічаю, що французькі батьки тихо й дружно досягають результатів, завдяки яким виникає геть інша атмосфера в домі. Коли до нас приходять у гості американські родини, батьки зазвичай майже весь час розбороняють дітей, допомагають малюкам дибуляти навколо кухонної стійки або збирають на підлозі конструктор LEGO. Кілька разів за вечір вибухає плач і лунають заспокоювання. Але коли в гості до нас приходять французи, ми, дорослі, попиваємо каву, а діти радо граються самі.

Задумавшись про особливості французького виховання, я зрозуміла, що французи так відрізняються від нас не лише коли сидять за столом. Раптом у моїй голові зароїлася купа запитань. Чого це, сотні годин протовкшись на французьких дитячих майданчиках, я не бачила жодної дитини (окрім власної), яка билася б в істериці? Чому нікому з моїх французьких друзів не доводиться терміново припиняти телефонну розмову, бо їхня дитина чогось хоче? Чому їхні вітальні не захаращено іграшковими наметами та кухоньками, як наші?